Про унікального художника Берталана Карловського з рубрики «Забуті імена»

#Суспільство

Народився у м. Мукачево 24 жовтня 1858 року

До Будапешта переїхав із батьками ще в дитячому віці. В Угорщині отримав початкову освіту, навчання продовжив у кадетській школі. На лекціях Карловський із дивовижною спритністю малював портрети викладачів та однокурсників. Саме тут помітили мистецький талант курсанта і порекомендували розвиватися в цьому напрямі.

Берталан Карловський провів свої студентські роки в Мюнхені та Парижі. Упродовж 4 років у Мюнхенській академії мистецтв його наставниками були Дьюла Бенцур та Отто Сейтц. Потім М. Мункачі запросив його до Парижа, запропонувавши місце в своїй студії, де Карловський провів цілий рік, під час якого досяг такої ступені майстерності, що його роботи навряд чи можна було відрізнити від полотен учителя.

Для Берталана Карловського Париж став більш ніж просто періодом навчання. Як писали згодом у журналі Művészet («Мистецтво») про художника, він жив та працював у місті найгарніших бульварів, тому не міг не творити. Митець у цей час багато працював. Він писав картини з великою любов’ю і скрупульозністю, наче мав на меті відтворити всі тонкощі деталей. При цьому, як відзначалося в статті, вплив Парижа був відчутний у роботах у всьому – від ліній до зображення обличчя.

Будучи членом молодого покоління живописців, Б. Карловський належав до компанії митців так званого Королівського кафе. Представницькі портрети й роботи митця в салонному жанрі були популярні на виставках та арт-ринку. Його перша велика картина «Похмура» справила величезне враження і незабаром стала настільки відомою, що її копії можна було побачити на кожній вітрині.

Митець міг легко продати свої роботи в Парижі, але вважав за краще постійно підтримувати відносини з арт-дилером, який працював в Америці. Нові картини Карловського олією та аквареллю перевозили до Сполучених Штатів, де вони користувалися попитом і дорого коштували.

У 1894 році художник переїхав до Будапешта, де займався ілюстраціями, портретами. Аналізуючи цей період, у журналі Művészet напишуть: «Його (Б. Карловського) митецьке уміння було віртуозним. У той час він ще перебував під вражаючим впливом Мункачі в концептуальному і технічному плані, та з роками все більше відходив від нього. Стиль картин Карловського не базується на попередньо відредагованій програмі, а розвивається через природний процес. Пейзажі Б. Карловський не малював, навіть не намагався. Це було зовсім не цікаво. Портрет. Зазвичай спокійний, споглядальний темперамент відбивається в його картинах, як і чіткий розум».

Загалом полотна Карловського відображали певну внутрішню силу художника. Очевидно, митець прагнув і досягав своїх стилістичних цілей.

Деякий час Б. Карловський співпрацював із Бігарі Шандором у Будапешті в приватній школі. У 1921 році взяв участь у колективній виставці в Будапешті. З 1928 р. почав викладати в Будапештському університеті образотворчого мистецтва.

За життя отримав численні нагороди, серед них державна велика золота медаль, премія Рат (1908); ювілейна Королівська премія (1911); премія Горовиця (1920). У 1935 відзначений Ланцюгом Корвіна – найбільшою угорською державною премією після ордена Св. Стефана (вручається за особливий внесок у покращення угорського суспільства, науки та культури).

Основні твори митця: «Дьюла Ровжавелді», «Жінка в студії», «Іштван Клег» (1920),«Прусський міністр культури Г. Х. Беккер» (1932), «Арпад Одрі у ролі Гамлета», автопортрет.

Багато творів Карловського належать Угорській національній галереї.