Фабрика бочок в Анталовцях. 1915 рік (фото)

Велике бондарне виробництво в селі Анталовці Ужгородського району функціонувало досить короткий період — всього три роки — в період Першої Світової війни

З’явилось воно з легкої руки штабного офіцера армії Австро-Угорщини, який мав тут великі земельні наділи.

Бондарна фабрика

Підприємство з виготовлення бочок в Анталовцях було засновано імператорсько-королівським Міністерством війни (нім. k.u.k. Kriegsministerium) Австро-Угорщини у 1915 році та входило до складу промислової групи 12-го відділення.

22 червня 1915 року, згідно з наказом Міністерства війни до військового командування в Кошицях, командиром промислової групи 12-го відділення з експозитурою в місті Ужгород було призначено герцога Євгена Одескалькі.

На той час промислова група 12-го відділення Міністерства війни Австро-Угорщини (нім. Industriegruppe der 12. Abteilung des K. u. k. Kriegsministeriums) складалася з чотирьох підприємств — фабрики бочок в Анталовцях, виробництва квашеної капусти у містах Демечер та сушіння картоплі в Реткозберенчі, а також свиноферми у місті Надьхалас. В ці підприємства загалом було інвестовано 35 мільйонів крон. Особовий склад військової промислової групи в Анталовцях був представлений 5 офіцерами та 516 солдатами.

Табір військовополонених

Кістяк робочої сили на фабриці бочок складали військовополонені, яких в анталовецькому таборі станом на квітень 1917 року налічувалось близько п’яти тисяч. Головно це були полонені вояки Російської імперії — 3438 особи, а також італійці та серби — 942 та 644 особи, відповідно.

Табір військовополонених в Анталовцях існував з червня 1915 року до серпня 1918. Він був настільки великим, що мав у внутрішньому обігу власні банкноти — так звані табірні гроші. Праця полонених була не безоплатною, вони отримували певну фінансову винагороду за свою роботу, а також могли здійснювати грошові перекази своїм родичам.

Окрім фабрики бочок, військоволонені в Анталовцях обслуговували пилораму та деревообробне підприємство, що виготовляло дерев’яні рукоятки та накладки для багнетів, артилерійських тесаків та прикладів. Також полонені були задіяні на будівництві вузькоколійки Ужгород — Радванка — Анталовці.

Герцог Одескалькі

Герцог Євген Зоард Одескалькі (угор. Odescalchi Jenő Zoárd) народився 1876 року в селі Болгаш комітату Шомодь Угорського королівства. Походив зі старовинного італійського шляхетського роду, одна з гілок якого влилась в ряди угорської знаті. Головні маєтки герцога знаходились в комітаті Сабольч, де він активно займався вирощуванням фруктів та овочів. У 1904 році молодий магнат придбав лісові угіддя площею 6000 хольдів в урочищі Панський ліс на околицях села Анталовці тодішнього комітату Унґ.

З початком Першої Світової війни Євген Одескалькі розпочав службу у Відні в Економічній секції Міністерства війни. Тут герцог налагодив добрі стосунки з генералом Ладиславом Яженбецьким (нім. Ladislaus Jarzębecki), який очолював секцію. Використовуючи свої зв’язки, Одескалькі домігся призначення на посаду керівника промислової групи та побудови кількох військових виробництв в населених пунктах, що межували з його маєтками.

Фінансові махінації

Якщо раніше хольд лісу в Анталовцях коштував не більше 100 крон — через значну віддаленість від найближчої залізничної станції, то з побудовою фабрики бочок і вузькоколійки до Ужгорода вартість одразу підстрибнула до 2000 крон. Цим і користувався винахідливий магнат, продаючи деревину з власного лісу казенному підприємству, яким він же і керував.

Згодом почали ширитись чутки і про фінансові зловживання на інших підприємствах військової промислової групи. Після кількох анонімних донесень в Міністерство війни у Відні, на виробництво в Демечер відрядили комісію з 20 офіцерів — розпочалося офіційне розслідування діяльності Євгена Одескалькі.

3 квітня 1917 року, не витримавши сорому, герцог Євген Зоард Одескалькі наклав на себе руки.

Подальша доля підприємства

Після закінчення війни та входження Підкарпатської Русі до складу Чехословацької республіки виробничі підприємства в Анталовцях підпорядковувались військовим структурам молодої республіки. Спочатку тут налагодили виробництво дерев’яних шпал, твердого палива та заготівок для дерев’яних колес. Через кризу в деревообробній галузі кількість робітників скоротилась до 270 осіб, а на початку 1920-х років підприємство взагалі кілька років не функціонувало. Згодом анталовецькі заводи перепрофілювались і виготовляли спортивний інвентар — лижі, санчата, тенісні ракетки тощо.

В радянські часи на базі підприємства в Анталовцях функціонував деревообробний цех Ужгородської текстильно-галантерейної фабрики. У 1980-х роках розглядалась ідея знову повернутись до виготовлення спортивних виробів із гнутої деревини — зокрема дво- та тримісних саней, але вона так і не була реалізована.