Де блукають сорок привидів Ужгородського замку

Величний Ужгородський замок таїть у собі чимало загадок.

Сучасним  історикам доведеться чимало попрацювати над тим, аби дізнатися, що заховано за мурами, що закопано у землі під цитаделлю та про що мовчать стіни кам’яної фортеці.

Не будемо переспівувати історію замку. Про нього можна прочитати в багатьох книжках. Скажемо тільки, що він на нині є найунікальнішою пам’яткою Закарпаття.

І однією зі справжніх перлин фортеці є замковий колодязь, глибиною 32 метри, що знаходиться у внутрішньому дворику.

Про нього теж відомо далеко не все.

«У минулому році колодязь вперше за 15 років прочистили МНС-ники,- каже  історик і археолог Олександр Дзембас.  – звичайно, робити це мали не надзвичайники, а історики, звісно, спільно з рятувальниками. Але аби був кращий результат, роботи мали виконуватися  спільно з науковцями».

Цікаво, що вода в колодязі дуже чиста, а його рівень різнозначний рівню  старого русла Ужа, що колись протікав через місто.

«Колодязь разом із підземними ходами потрібно досліджувати, – наголошує пан Олександр. – Але інституції, механізму для цього немає».

Щодо підземних ходів взагалі існує чимало легенд, як і про привидів.

Тож спочатку поговоримо про примари.

На запитання журналіста газети «Наш Ужгород»  про потойбічні сили у замку, музейні працівники тільки посміхалися, говорити щось конкретне ніхто не хотів. Тільки одна з хранительок давнини зазначила, що дехто з туристів зізнавався, що бачив білу тінь.

Чия вона – ми вирішили спитати у знавця таємниць минувшини, фольклориста Івана Хланти.

«Існує легенда, що кімнатами блукає Біла Діва. Невипадково їх у замку 40… як сорок днів посту, сорок днів ходіння душі після смерті землею. Оповідка підкріплена й історичними даними. Відомо, що в XVII сторіччі володарем Ужгородського замку був капітан Другет. У нього була дочка дивовижної вроди. Та так сталося, що польські війська на чолі з графом Любомирським,  вирішили напасти на наші землі. Один з воєвод переодягнувся в цивільний одяг і вирушив на розвідку Ужгородом. Випадково він зустрівся з дочкою графа. Дівчина настільки закохалася в нього, що ладна була на все, лише б догодити чоловікові. Вона видала супротивнику важливу таємницю – як захопити замок, наголосивши, що проникнути в укріплення можна через підземний хід. Коли батько дізнався страшну правду, він іще зміг зарадити трагедії – вчасно провів військову операцію і зупинив та розгромив поляків. Однак зраду своїй дочці він пробачити не зміг і наказав живою замурувати її у замкову стіну. Там вона й померла, а після  смерті, шукаючи спочинку та спокути блукає у своїй білій сукні палацом, простягаючи руки до людей, ніби благаючи про порятунок. А ще кажуть, що привидів у замку аж сорок», наголосив літературознавець.

Отже, чи  бачать Білу Діву туристи – невідомо, але оповідок на цю тему існує більше.

«Інша легенда ще більш романтична, ніж попередня, – запевнив Іван Хланта. –  У ній йдеться про те, що дочка Другета  закохалася в батькового слугу, який опинився в таборі повсталих. Незважаючи на небезпеку, вони зустрічалися, але розмову підслухали. Тож спустившись посеред ночі потаємним ходом до дуба, де закохані мали побачитися, хлопець натрапив на  вірних слуг господаря. Його стратили прямо на очах у дівчини, а її живою замурували в замкову стіну. З тих часів привид дівчини кожної ночі шукає свого коханого».

А третя історія пов’язана з замковим колодязем і дає пояснення, чому він вважається символом  закоханих.

«Бідний коваль Катко закохався в дочку Другета. Але дівчина сказала йому, що про якісь стосунки не може бути й мови. Згодом через розкриття таємниці ворогу воєвода стратив дочку, а Катко, який усе ще її кохав, допоміг облаштувати  колодязь у дворі замку. Після цього він повідомив усім, що вклав у роботу особливу силу, особливі вміння, тож колодязь виконуватиме бажання усіх закоханих. Сам же коваль закінчив життя самогубством», – наголосив фольклорист.

Досі як ужгородці, так і багато туристів дійсно приходять до того місця, аби загадати бажання. Чи допомагає їм  старовинний колодязь невідомо, але споруда справді цікава і унікальна. Екскурсоводи в один голос розповідають гостям, що якщо в колодязь кинути качку, вона випливе в Ужі… Перевіряти не будемо,натомість спробуємо розібратися з підземними ходами.

На жаль, стовідсоткової інформації про те, куди вони ведуть і де починаються, ніхто не має.

За словами Олександра Дзембаса, вони завалені, їх треба шукати й розчищати, але припускає, що один із них веде на вулицю Підзамчу, інший – до річки.

Працівники Закарпатського краєзнавчого музею надати якусь інформацію не можуть, стверджують, що їм про це нічого невідомо.

Відомо одне, що вони є. І їх декілька.

 

Згідно з однією з гіпотез, Ужгородський замок був з’єднаний підземеллями з Невицьким та Мукачівським, утворюючи таким чином під  землею неправильний трикутник. Також згадується, що від фортеці був хід до Середнянького замку. При цьому ці підземелля мали бути такими широкими, що війська там могли їхати верхи на конях.

Також за словами старожилів, років сорок тому дітлахи неподалік замку розкопали підземелля і натрапили на один з ходів. Це було десь у районі Підградської вулиці. Однак як запевняють інші, радянська влада замурувала усі ходи… тож точні відомості про  них досі залишаються, як кажуть,за сімома замками.

Марина АЛДОН, газета «Наш Ужгород»