За ґратами: що відбувається у місцях позбавлення волі

Для попередження катувань у закритих закладах в Україні вже п’ять років працює Національний превентивний механізм (НПМ).

Учасники НПМ користуються терміном “місця несвободи”, до яких належать не тільки в’язниці, СІЗО та геріатричні заклади. Тобто це поняття значно ширше, ніж “місця позбавлення волі”.

Місця несвободи – це усі заклади, де людина перебуває під повним контролем держави й не може його покинути за власним бажанням.

В Україні НПМ працює за моделлю “Омбудсмен+”: місця несвободи без попередження відвідують співробітники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та громадські монітори.

ПРОБЛЕМИ НЕ ЗНИКАЮТЬ

Кількість місць несвободи в країні поступово зменшується: від 6 000 у 2012 році, коли почав працювати НПМ, – до 4 528 у 2017-му.

І це не тільки в’язниці, СІЗО, ізолятори тимчасового тримання – а й психіатричні заклади, дитячі будинки-інтернати, пансіонати для людей похилого віку та людей з інвалідністю, пункти тимчасового розміщення біженців, соціально-реабілітаційні центри, військові частини, навіть транзитна зона в аеропортах.

Усе це – місця, де людина перебуває під повним контролем держави й не може його покинути за власним бажанням.

У закритих закладах майже постійно знаходиться близько мільйона українців. Саме за дотриманням їх прав і умовами утримання в місцях несвободи стежать представники Національного превентивного механізму.

У закритих закладах майже постійно знаходиться близько мільйона українців. На світлині Київська міська туберкульозна лікарня №2

В Україні національний превентивний механізм мав запрацювати ще у 2006 році, коли країна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Однак реальна незалежна система відвідування місць несвободи і моніторингу прав людини була створена лише у 2012-му.

За 5 років НПМ промоніторив понад 1000 місць несвободи: тобто кожен п’ятий закритий заклад у країні.

До Міжнародного дня на підтримку жертв тортур правозахисники оприлюднили спеціальну доповідь – “Моніторинг місць несвободи” за 2016 рік. У доповіді відображено результати 284 візитів до місць несвободи, здійснених протягом минулого року.

Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат (Одеська область)

“Звичайно, у нас ще попереду багато роботи. За ці роки ми побачили та виявили системні проблеми.

НПМ відчинив двері й показав світу, що відбувається у місцях несвободи. Були й позитивні зміни, але ми вважаємо, що їх недостатньо. Ми хочемо, щоб погане поводження, катування, погані умови не існували у цих місцях“, – каже Голова правління Центру інформації про права людини, монітор НПМ Тетяна Печончик.

За словами правозахисників, типовими проблемами в місцях несвободи, як і раніше, залишаються:

– порушення прав узятих під варту,
– процес доставки людей із СІЗО до суду;
– засоби примусової ізоляції та фізичного обмеження пацієнтів із психічними захворюваннями.

У багатьох закладах монітори НПМ так само знаходять антисанітарію, відсутність доступу до свіжого повітря та питної води, бачать неналежне харчування та медикаментозне забезпечення, необґрунтовано суворий пропускний режим, є проблеми з використанням особистих коштів підопічних.

У багатьох закладах монітори НПМ знаходять антисанітарію та відсутність доступу елементарних речей. На світлині Київська міська туберкульозна лікарня №2

Під час моніторингових візитів протягом 2016 року в інтернатних установах було виявлено випадки жорстокого або такого, що принижує людську гідність, поводження з підопічними.

“Для кожного типу місць несвободи є своя певна категорія порушень. Якщо це, наприклад, соціальна сфера, – тут часто порушуються права людей з інвалідністю.

Якщо говорити про інтернатні установи, значною проблемою майже скрізь є облік використання особистих коштів людей, які там перебувають. Ті 25%, які людина може використовувати на власні потреби, можуть накопичуватися на власних рахунках і не використовуватися, або навпаки, використовуються персоналом без фіксації“, – розповідає керівник Департаменту НПМ Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини Катерина Чумак.

Найбільше місць несвободи серед відомств, – у складі Національної поліції України.

Ірпінський міський суд Київської області

У відомстві існують як офіційні місця несвободи, спеціально обладнані, так неофіційні – наприклад, кабінети оперативних працівників та слідчих, кімнати для проведення допитів, у яких людей можуть утримувати проти їх волі.

“Ми переконані в тому, що кожна гривня, вкладена в превенцію тортур, злочину, працює набагато ефективніше, ніж гривня, вкладення в подолання наслідків. Саме від цього відштовхується вся наша діяльність.

Проте я не можу особисто сказати, що в мисленні, наприклад, Нацполіції стався тектонічний злам у вирішенні цих проблем й вони повною мірою розуміють, що тортури, або неналежне поводження є неприпустимим. Абсолютна заборона катувань до багатьох ще не дійшла“, – говорить керівник відділу моніторингу правоохоронних органів департаменту з питань реалізації НПМ секретаріату омбудсмена Євген Леванцов.

При цьому, додає він, є і зміни після моніторингових візитів. Так, у 2016-му році в результаті проведеної у квітні-вересні міні-кампанії “Клітки в метро” вдалося домогтися ліквідації незаконних місць несвободи, виявлених під час моніторингу Київського метрополітену.

Ізолятор тимчасовго тримання на станції Київ-Пасажирський

ВЕКТОРИ РОБОТИ

За словами Тетяни Печончик, зараз в НПМ визначились з основними векторами, над якими будуть працювати найближчим часом.

Першим вектором є робота з місцями несвободи, що несуть підвищений ризик здоров’ю життю та безпеці людей.

Таких місць несвободи правозахисники виділяють чотири типи:

1) Пов’язані з етапуванням та конвоюванням (автозаки, вагонзаки). Як показав моніторинг, який проводив НПМ, тут існує ризик найбільш брутального обмеження прав людей.

2) Місця несвободи в зоні АТО. “У цих закладах люди – заручники системи в квадраті: вони не тільки в місцях несвободи, а й безпосередньо біля бойових дій, потрапляють під обстріли. Ми багато були у таких місцях, звертали увагу особливо на заходи безпеки, місця евакуації”, – каже правозахисниця.

3) Приватні місця несвободи. Сюди поки не можуть потрапити монітори НПМ, тому що мандат розповсюджується тільки на державні місця несвободи. Однак останнім часом збільшується кількість повідомлень про порушення прав людини у приватних хоспісах, реабілітаційних центрах. Але потрапити туди громадськість та представники омбудсмена можуть тільки після зміни законодавства.

4) Незаконні місця несвободи. Як кажуть правозахисники, сюди належать, наприклад, так звані “таємні в’язниці СБУ”, через які у травні 2016 року Підкомітет ООН з попередження катувань (ППК) призупинив свій візит до України після того, як їм відмовили у доступі до місць, де, за їх підозрою, працівники Служби безпеки України позбавляють волі і катують затриманих.

Крім того, НПМ зосередиться на вдосконаленні механізму реагування на факти тортур. Зокрема, йдеться про фіксування тортур. І для цього є вже дієвий механізм,– Стамбульський протокол.

Третій напрямок, над яким зосередиться НПМ, – це охорона здоров’я у місцях несвободи.

“НПМ повинен існувати хоча б для тих людей, які не можуть себе самостійно захистити, які нікому не скаржаться.

Ми, як монітори, єдині люди, які можуть вимагати у органів виконавчої влади створення таких умов проживання людей, які б не принижували людської гідності. Ми привертаємо увагу до “непотрібних” людей у місцях несвободи“, – резюмує Катерина Чумак.

Правозахисники впевнені: НПМ треба зміцнювати як незалежну систему.

За словами Чумак, до Мінюсту вже подали проект змін, які треба ввести в закон про омбудсмана в частині посилення спроможності НПМ (наприклад, можливість надання співробітникам НПМ приписів, які є обов’язковими для виконання, та рекомендацій; розширеної можливості фото- та відеофіксації та інші).

Про те, що НПМ не має достатніх ресурсів для повного виконання покладених на нього функцій, наголошував і Підкомітет ООН з питань запобігання катуванням.

Після візиту в Україну підкомітет порадив українській владі виділяти кошти на розвиток Національного превентивного механізму окремим рядком в національному річному бюджеті.

Тетяна Курманова, спеціально для УП.Життя