Скіфи, кельти та фракійці – хто жив на Закарпатті у давні часи

Попри те, що давня історія в силу низки об'єктивних причин, відома значно менше, ніж події новішого часу, навіть того, що відомо, наразі вистачає для того, аби розуміти наскільки ж цікавими, насиченими і до цього часу невивченими є окремі періоди в історії Закарпаття.

По території, з якої складається сучасна область, в якомусь сенсі можна вивчати історичні періоди розвитку Європи. Оскільки, хто тільки тут тільки не жив, залишався в ході завойовницьких походів чи й просто проходив транзитом, але зоставляв яскравий слід своєї присутності на Срібній землі.  

Золоті кільця – вторинне використання фрако-кімерійських старожитностей

Фракійці

У незапам'ятну давнину – вік раннього заліза на території Закарпаття проживали представники культури, яка згодом отримала у дослідників назву Гава-голіградська. Це археологічна культура ранньої залізної доби, поширена в Східних Карпатах і Подунав'ї наприкінці IІІ – першій половині І тисячоліття до н. е. Це місцевий варіант Гальштатської культури, що називається "фракійським". Назва "Ґава" походить від археологічного об'єкту Ґава у Північно-Східній Угорщині, "голігради" – від поселення біля села Голігради на Тернопільщині. До сих до остаточно не вирішено, яким була етнічна приналежність народу цієї культури. Найімовірніше – одним із північно-фракійських племен. Пізні групи населення Ґава-голіградської культури взяли участь у формуванні місцевих етнічних груп, що належали до фракійців.

В Україні, окрім Закарпаття, пам'ятки цієї культури знаходяться в Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській, південній частині Львівської і Хмельницької областей. На Закарпатті найбільші поселення були знайдені в Чинадієві та Сільці.

Культура фракійського гальштату залишила багато городищ, скарбів та металургійний центрів. До фракійського гальштату відноситься культура гава-голігради, найбільші поселення знайдено в Чинадієві і Сільці.

Окремо в залізному віці виділяють перед скіфський період, який тривав в 8 – 6 століттях до нашої ери – до нього належить куштановицька культура, носії якої були фракійцями, однак зазнали подальшого впливу кіммерійців і скіфів. Носії куштановицької культури в основному відомі по дослідженим могильникам у селах Куштановиця, Колодне, Білки, Голубине, Невицьке і деяким іншим поселенням.

Скіфи

Як відзначає дослідник, кандидат історичних наук Павло Пеняк у статті "Старожитності Закарпаття на сторінках угорських і чесько-словацьких часописів наприкінці ХІХ – на початку ХХ": "Протягом 1929–1931 рр. Мукачівським музеєм (Йосиф Янкович) за участю Ярослава Бема проведено розкопки курганного могильника біля с. Куштановиця Мукачівського округу (нині район). Їх результати торкнулися важливої проблеми, яку, починаючи з 90-х рр. ХІХ ст. жваво обговорювали румунські, угорські і польські вчені. Йшлося про появу скіфів у Центральній Європі та їх можливе просування на захід.

Куштановицький могильник і результати його розкопок скрупульозно описані. За концепцією Я. Бема, скіфи, підійшовши до Карпат, розділилися на дві групи: одна пішла в Галичину, а друга перейшла Карпати. Вчений проаналізував скіфські знахідки на річці Марош, які потрапили туди шляхом торгово-обмінних відносин. Він вважав, що вторгнення скіфів у Середню Європу не мало такого впливу, якого йому надають окремі дослідники. Інша річ – Східна Європа, де скіфи проживали тривалий час, створивши самобутню культуру.

Відомий дослідник і науковець Теодор Легоцький перший етап залізного віку пов'язував з появою і поширенням скіфської культури в Карпатській улоговині, на зміну якій приходить західна латенська культура, носіями якої були кельти. На думку Т. Легоцького, скіфи на Закарпатті вели боротьбу з носіями латенської культури. Вони спорудили великі городища – Шелестівське, Арданівське, Іршавське (Стремтура). Під скіфами Т. Легоцький вбачав слов'ян, яким "приписав" перемогу в битві за Арданівське городище. Тут слід згадати, що у підніжжі городища знайдено залізний акінак, який П. Рейнеке визначив як скіфський, і це послужило для Т. Легоцького аргументом для висновку про захоплення городища скіфами-слов'янами".

Галіш Ловачка

Кельти

Латенська культура – кельто-фракійська культура із культурним кельтським впливом, вона тривала в 400 – 60 роки до нашої ери. До цієї культури належить один з найбільших металургійних центрів європи, центром якого було кельтське місто на території городища Галіш-Ловачка на території сучасного Мукачева.

На теренах сучасної України кельти досягли Закарпаття. Зокрема грунтовне дослідження цієї теми можна знайти в монографії "Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери" видатного українського археолога Василя Бідзілі.

Українські землі починають цікавити кельтів у період, коли середземноморські держави посилили тиск на кельтські племена, примушуючи їх шукати нові землі на півночі та сході. Саме тоді на території Закарпаття занепадає куштановицька археологічна культура, носіями якої були північнофракійські племена, а натомість виникають довготривалі поселення та виробничі центри латенської культури. Характер місцевої культури свідчить про те, що кельти стали панівним і привілейованим прошарком населення Верхнього Потисся у відношенні до місцевого північнофракійського населення.

Галіш-Ловачка, найбільше кельтське поселення Закарпаття, вважається найвіддаленішим на схід кельтським протомістом. Вивчена частина поселення (15 га) розташовувалася на північно-західній околиці сучасного Мукачева, на схилах гір Галіш та Ловачка. Тут знаходилися житла й ремісничі майстерні, загалом 24 прямокутні напівземлянки, та численні господарські ями. Галіш-Ловачка становила насамперед великий ремісничий центр, провідною галуззю якого була металообробка. Водночас, поселення відігравало роль політичного центру місцевих племен, на що вказує виявлені форми для відливання монет і монетних заготівок. Окрім поселення на горах Галіш та Ловачка, увагу привертає кельтський металургійний центр, який займав бл. 25 км² у заболоченій місцевості біля річки Ботар, лівого притоку Тиси. Виробничі пункти, розташовані на відстані 1-2 км один від одного, тягнуться від села Ново Клиново до села Черни. Тут було досліджено до трьох сотень залізоплавильних горнів. Ботарський район був одним з найбільших металургійних центрів Європи періоду ранньої залізної доби. Його продукція обчислювалася десятками тон заліза й задовольняла не тільки потреби поселення Галіш-Ловачка, що розташоване приблизно за 30 км від найбільшого скупчення горнів, але й виходила далеко за межі Закарпаття.

Лариса РОМАНЮК , У публікації використані ілюстративні матеріали із Порталу археології Закарпаття