Чому закарпатець хоче запроторити власного сина за ґрати?

Почалося з того, що молода родина всиновила хлопчика.

Це було зрозуміло, бо ж вони довго не могли мати дітей. Малий, правда, чомусь завжди виглядав переляканим. Але всі розуміли, що дитбудинок – це вам не рідний дім.

Проте невдовзі в тій сім’ї таки народилася дочка. Діти росли разом. Менша навіть не знала, що її брата взяли з інтернату. Але одного разу сталося непоправне. Чи ревнував малий зведену сестричку, чи проявилися інтернатські поневіряння, але одного недільного ранку він штурхнув дівчинку з гори. Малій було тоді три роки, а Максиму – дванадцять.

Все сталося на очах у батьків. Вони просто обімліли, коли таке сталося. Це був вихідний. Вони мирно пекли картоплю, шашлики. Нічого не віщувало про майбутню трагедію. Діти гралися поруч, сміялися, стрибали. Але тут несподівано почули, як кричить їхня мала дочка. Максим навіть не став віднікуватися – мовляв, все сталося випадково. Адже всі все бачили на власні очі.

Добре, що біля підніжжя гори стояла їхня машина. Дівчинку одразу повезли в лікарню. Довелося терміново робити їй операцію. Але врятувати здоров’я малій не вдалося. Вона все одно стала інвалідом. Ця історія набула великого розголосу. У газетах написали про малолітнього злочинця. Всі жахалися Максима. Батьки відгороджували від нього своїх дітей. А діти теж обходили стороною.

Але одного разу у село прийшла якась бабуся. Вона прийшла до сільради. І посвідчила, що названий батько Максима – це його справжній. Та жінка була бабусею хлопчика. Вона в газетах побачила обличчя внука і впізнала його.

Бабуся довго шукала Максима і завдяки цій сенсації таки знайшла його. Адже він загубився. Прізвище в нього було якесь випадкове. Підібрали його на дорозі, коли він втік із дому після смерті матері.

Дочка цієї бабусі, мати Максима, померла десять років тому. Батьки звели молодим великий будинок, бо вирощували ранні овочі і на цьому заробили якісь статки. Але чоловік своїми побоями звів жінку в могилу. Родичі вигнали його з хати, хоч він і не дуже поспішав вибиратися звідти. Все-таки його випхали. Але про хату він не забув. Навіть тоді, коли одружився на дуже заможній генеральській дочці. У новому шлюбі він не виглядав таким жорстоким, як у попередньому.

Розшукав він і свого сина в інтернаті. Але не для того, щоб ним опікуватися. А щоб стати опікуном і забрати будинок. Малий його упізнав одразу, але змушений був мовчати. Коли нікого не було в хаті, батько його залякував. У хлопцеві постійно накопичувалися злість та стреси. І от сталося те, що ніхто не міг передбачити.

Зараз бабуся хоче забрати онука до себе. А батько каже, що запроторить сина в колонію. Все ще триває ота тяганина: хто – кого. Село на боці хлопчика, звичайно. Адже зараз вирішується доля Максима. Або життя його вже з юності зламає, або він все-таки отримає хоч крапельку доброти в цьому світі.

Марія ПЕТРОВА zakarpatpost.net