Проблема закарпатського сміття (ФОТО)

#Суспільство

Львівського сценарію нема, на щастя

З того часу, як у Львові вибухнула проблема зі сміттям, тверді побутові відходи стали топовою темою для усіх регіонів країни. На слово «сміття» реакція у суспільстві, як на слово «пожежа»: алярм! І всі зіскакують з насиджених місць. Як показує практика, таки добре, що схоплюються, бо у справі збору сміття, за словами екологів, ми перебуваємо десь на рівні 50-х років ХХ століття. Все більше про це замислюються і на Закарпатті. Регіон, по-перше, густонаселений, а по-друге, і це важливо, претендує називатися українською Меккою відпочинку, зі своїми горами, мінеральними водами і термальними джерелами. Тож таке недоречне тут це всюдисуще сміття!

От їдуть туристи із забруднених, задимлених міст на чисті гори подивитися, матінкою-природою помилуватися, а тут тобі – пляшки та підгузки впереміш із лахміттям і консервними банками по берегах розрекламованих чистих рік, у підлісках і мальовничих гірських глибинках… У результаті – не відповідає картинка реальності, псується імідж. А що вже говорити про екологію тих гір та рік, мінеральних джерел? Отож ми вирішили дізнатися, наскільки серйозна проблема зі сміттям на Закарпатті та які важелі її вирішення тут використовують уже, поки в краї, як і в більшості регіонів, не збудовано сміттєспалювальних і сортувальних заводів, а полігони, переважно, старі й переповнені. Ось що нам розповіли.

ЗАКАРПАТСЬКЕ СМІТТЯ У ЦИФРАХ

У профільному департаменті ОДА нам, насамперед, розповіли про закарпатське сміття за допомогою цифр.

– Наразі на території області обліковано 123 місця для твердих побутових відходів, загальна площа яких становить 124,93 га, із них 40 – перевантажені, 54 – не відповідають нормам екобезпеки. Рекультивації потребують понад 89 місць для відходів, – каже Едуард Маляр, керівник департаменту ЖКГ, будівництва та інфраструктури Закарпатської ОДА.

Основну увагу зараз зосередили на екологічній безпеці, створенні комплексної системи вивозу й утилізації побутових відходів. Адже на Закарпатті не всюди є централізоване збирання твердих побутових відходів. Загалом ним в області охоплено близько 78% населених пунктів. Тобто, добра п’ята частина населення викидає своє сміття просто на стихійні звалища.

Розповіли нам у департаменті і про те, скільки сміття є на Закарпатті зараз, – це 2,7 млн тонн. Працюють із ним 45 суб’єктів господарювання із загальною чисельністю працівників – 654 особи, це комунальники та підприємства приватної форми власності. Ознайомили нас і з даними щодо того, скільки сміття продукують закарпатці на рік – у 2016 році твердих побутових відходів, наприклад, спродукували 741,8 тис. кубометрів.

ДЕРЖАВА ПЛАТИТЬ ЗА ЗМИТЕ ПАВОДКОМ УГОРЦЯМ І СЛОВАКАМ

Отож, якщо вірити цифрам, те, що валяється на узбіччях, берегах та узліссях – лише п’ята частина від усього закарпатського сміття. Але й те вражає – як мінімум, кілька разів на рік, коли паводок забирає усе це сміття в горах і зносить його в долину. А вже потім у Мукачевому здивовані долиняни фотографують і постять у мережах мальовничі відходи. А ще через день ці плавучі пластикові острови з подивом спостерігають у себе угорці та словаки. Вони, правда, не надто з цього приводу переймаються – знають-бо, із ким сусідять, тож просто прибирають це сміття, виставляючи потім за його утилізацію рахунок країні. І так щоразу.

Що ж роблять в області, аби було інакше? Звісно, один із законних методів при такому некультурному поводженні громадян – штрафи. Але щоб оштрафувати недбайливих, місцевій владі треба найняти когось, хто би перманентно ловив порушників чистоти довкілля – а це, звісно, нереально. Також, як варіант, можна місцевій же владі домовитися з кимось із вищезазначених 45 суб’єктів господарювання у сфері прибирання сміття. Але на це теж у місцевих бюджетах грошей нема.

До речі, як пояснили нам у департаменті ОДА, зараз саме настала гаряча пора для “екзаменації” стихійних звалищ. Уже перевіряють такі «точки» в низинних районах, після 1-го квітня перевірять і гірські – в ході місячника благоустрою, що ось-ось стартує по всій країні.

ЯКЩО МАМКА З НЯНЬКОМ НЕ ХОЧУТЬ, КУЛЬТУРИ НАВЧАТЬ ВОЛОНТЕРИ ЗІ США

Не дарма ж придумане прислів’я, яке нам товкмачать із гучномовців у громадському транспорті: чисто не там, де прибирають – а там, де не смітять.

– Екологічна освіта – важливий елемент вирішення проблеми зі сміттям, проводити активну інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, – каже Денис Ман, головний чиновник по туризму в області, керівник профільного департаменту ОДА. – Наша позашкільна освіта багата заходами і підтримується інституційно, зокрема функціонуванням закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру та обласного центру туризму, а також зусиллями справжніх фахівців, які сьогодні багато роблять для екологічної освіти підростаючих закарпатців. Їх масові заходи сьогодні серед школярів дуже популярні. Втім, і в школах проходить чимало заходів, пов’язаних з екологічною освітою: дні землі, суботники, тематичні конференції, які дозволяють формувати екологічно свідомих громадян. Думаю, близько 70% шкіл співпрацюють з організаціями, які утилізують використані батарейки. Це теж важливо. Часто в школах працюють волонтери з інших країн, зокрема США. Вони допомагають по-іншому подивитися на проблему сміття та його утилізації. Не слід також забувати про еколого-освітні акції громадських організацій, як наприклад, “Екосфера”.

ЛЬВІВСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ ЗАКАРПАТТЮ НЕ ЗАГРОЖУЄ

Ну, але якщо зі стихійними звалищами зрозуміло, ясний також алгоритм, як їх уникати, то залишається питання: а що в краї роблять, аби цивілізовані звалища не призвели, не дай Боже, до львівського сміттєвого сценарію?

– Він Закарпаттю точно не загрожує, – переконує Едуард Маляр. – Ситуація на Закарпатті складна, але не критична, – запевняє чиновник.

У чому ж складність? А в тому, акцентує експерт, що для Закарпатської області через її специфічне територіальне розташування та географічні особливості не підходить використання великих полігонів із захоронення відходів (малоземелля, гірська місцевість, слаборозвинена транспортна інфраструктура, розгалужена система водних ресурсів – річки, потічки, мінеральні джерела, – вздовж яких розташовано багато населених пунктів). Водночас, з огляду на геополітичне становище Закарпатської області, проблема утилізації твердих побутових відходів на її території є надзвичайно важливою і створює значні інвестиційні перспективи.

– Наразі в області діють затверджені рішенням обласної ради стратегія поводження з відходами на 15-річний період та програма поводження з твердими побутовими відходами на 2016-2020 роки. Вони передбачають вирішення сміттєвих проблем краю шляхом будівництва сміттєпереробних і сміттєспалювальних комплексів із використанням новітніх технологій.

Як пояснив Єдуард Маляр, в області вживають заходів щодо реалізації в 2017 році ІІ черги проекту “Будівництво заводу механізованої переробки твердих побутових відходів потужністю від 20 до 30 тис. тонн на рік у с. Яноші Берегівського району”.

– На сьогодні область зацікавлена в залучені європейських інвесторів у сферу поводження з твердими побутовими відходами і веде активний пошук у цьому напрямку. Обласною державною адміністрацією було проведено низку зустрічей із різними фірмами, у тому числі з іноземними, які працюють у даній сфері, для вирішення питання будівництва в області сміттєпереробних комплексів. Остання така зустріч відбулася 10 лютого з представниками польської фірми „LIMBA”. Також проведено робочу зустріч з інвесторами зі США щодо будівництва в області трьох сміттєспалювальних заводів потужністю 5 МВт кожний, очікується приїзд експертів, – каже чиновник.

Днями в Мукачевому заявили, що також збираються будувати сміттєсортувальний завод на території міста. Якщо все запуститься за планом, то місто зможе сортувати сміття з половини Закарпатської області. Це додаткові надходження до бюджету, заявив мер міста Андрій Балога.

НЕ МОЖНА СПАЛЮВАТИ, ТРЕБА СОРТУВАТИ

І хоча заводів ще нема навіть у проекті, на Закарпатті вже починають говорити про електроенергію зі сміття, яку тут можна виробляти. Голова ОДА Геннадій Москаль навіть клопоче про внесення відповідних змін до Закону України „Про енергетику”, який би регулював виробництво та використання електрики за «зеленими» тарифами. Наразі, нагадують у Закарпатській ОДА, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕП), не встановила тариф за електроенергію від спалювання сміття.

– Зі спалюванням сміття у нас неоднозначна ситуація – і на мою думку не варто пропагувати цю ідею як панацею для Закарпаття, тим більше, якщо бачити регіон як туристично-привабливий, – пояснює еколог Олег Супруненко, голова ГО «Чистий берег». – Справа в тому, що сміттєспалювальні заводи не знищують відходи повністю. Шлаки та зола, а це біля 30% початкової маси ТПВ, мають бути поховані на полігонах. Тобто, все одно їх доведеться будувати. Крім того, такий завод потребує значної маси ТПВ – Закарпаття стільки не виробляє. Чи готові ми експортувати сміття та переробляти його тут, на території регіону, що позиціонується як туристично-рекреаційна зона? І насичувати регіон токсичними відходами, діоксинами від переробки сміття – навіть за умови, що це даватиме нам електроенергію? Напевно, це не той варіант.

На Закарпатті наразі не критична ситуація зі сміттям, але вона може такою стати, якщо й надалі про проблему тільки говорити, пояснює Олег Супруненко.

– На мій погляд, панацея для Закарпаття – сміттєсортувальні лінії та сучасні полігони, захищені від потрапляння решток відходів до грунтових вод. Так, це дорого – в Берегівському районі запустили тільки першу лінію заводу, далі закінчились гроші. Але роботу необхідно продовжувати – і тут, і в інших місцях, інакше проблема загостриться. Наразі фахівці з управління відходами визнають пріоритетним все-таки сортування та рециклінг (вторинний обіг) сміття, інше варто захоронювати, пресуючи відходи (адже добре спресоване сміття може займати в три рази меншу площу на полігоні), проводячи відвідні труби для біогазу, організовуючи дренаж фільтрату, компостування органіки. Ці всі заходи давно й активно впроваджуються в розвинених країнах. Нам є у кого вчитися, – зауважує Супруненко.

Зі свого боку, еколог Оксана Станкевич-Волосянчук, президент Регіонального молодіжного екологічного об’єднання «Екосфера», наголошує, що Закарпаття у проблемі збору сміття наразі застрягло на рівні 50 років ХХ століття. І сортування сміття за закарпатською практикою – це добрий тіньовий заробіток для компанії, що вивозить сміття.

– В області є стратегія поводження з твердопаливними відходами, але таке відчуття, що вона існує тільки на папері, – каже еколог. – Згідно з нею, в області має бути забезпечене сортування сміття, а також повинні бути зведені 4 полігони для утилізації решток. Програма прийнята ще в 2013-му році, але віз і нині там, незважаючи на завод, що будується у Яношах на Берегівщині, та на заявку мукачівців про зведення сортувальної лінії на території Мукачевого, яка очевидно, теж обслуговуватиме й сусідні регіони.

Навіть якщо цю програму почнуть впроваджувати, нема гарантій, що ці полігони збудують екологічно якісно – бо, з огляду на корупційну складову, документація та норми не завжди викликають у нас довіру.

Наразі мені не зрозуміло, чому в області не впроваджують сортування сміття на початковому етапі. Навіть без якоїсь інформаційної кампанії вже є критична маса населення, яка готова це робити на Закарпатті, зокрема, в Ужгороді. Але під нашими будинками не стоять оті сортувальні контейнери. Чому? Я можу тільки здогадуватися, що підряднику, який забирає сміття, вигідніше сортувати його потім у себе руками ромів – і без особливого обліку на ньому заробляти. Ця сировина спрямовує потоки грошей комусь у кишені – це зрозуміло.

Чи можна це змінити? Так, очевидно, вважає Станкевич-Волосянчук, бо сортоване сміття можна забирати у населення за зниженими тарифами. Люди якщо й не надто освічені екологічно, то свої гроші уміють рахувати добре – заради знижених тарифів за вивіз сміття будуть відходи сортувати. Але це не вигідно компанії – бо так вона на цьому смітті двічі не заробить.

– Тому поки й живемо в такому підвішеному стані. Але ситуація зі Львовом зараз змушує владу в усіх регіонів думати про сміття. Тож і на Закарпатті все частіше до цієї теми звертатимуться, – переконана еколог.

Цього б хотілося, насправді, усім. І місцевим жителям, і туристам – які сюди їдуть. Та й імідж змушує. Є для цього ще один каталізуючий фактор: Закарпаття – це перша область, що зустрічає гостей із Заходу на дорозі в Україну. Тож хай хоча б на їхній дорозі будуть вилизані узбіччя без пляшок та «целофанових кульочків». Щоб бачили, що тут таки нація, яка не смітить. Або, в крайньому випадку, цій нації не дає смітити влада.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака

Укрінформ