Втрачений Ужгород: старовинні міські аптеки (частина перша)

Нині в Ужгороді є повнісінько аптек, але немає жодної по-справжньому старої, історичної. На відміну від Львова, де діє аптека-музей і працює ще кілька старовинних фармацій, наші старі аптеки у різні роки зникли майже без сліду. І це, вважаю, є однією з найбільших втрат Ужгорода.

Про перші ужгородські аптеки інформації збереглося досить мало. Угорське видання "GYÓGYSZERÉSZET" ("Аптекарство") у 1998 році надрукувало статтю др. Ержебет Шагі, котра дослідила історію найпершої ужгородської аптеки – єзуїтської (християнського чернечого ордену римо-католицької церкви), заснованої графом Другетом. "Історія ужгородської єзуїтської аптеки бере початок з Гуменного. Звідти у 1613 році Дьордь Другет покликав до Ужгорода єзуїтів, надавши їм житло і землі. 

Єзуїтська громада заснувала в Ужгороді колегію (вищий навчальний заклад) і почала навчати, однак у 1619 змушена була на 10 років утекти до Польщі від військ Габора Бетлена. Згодом єзуїти також втікали з міста від Дьордя Ракоці, а далі від Імре Текелі. 

Лише 1700 року відновила роботу їхня гімназія та налагодилося спокійне життя.

У Гуменному єзуїтська громада ще у 1640-1642 мала медичного  працівника (в оригіналі  – медбрата) Petrus de Portes fráter, котрий у документах 1643 року значиться також як аптекар. Але це не означає, що в ті роки він працював в Ужгороді, або що в Ужгороді діяла аптека. Лише у листопаді 1745-го щоденник ужгородської колегії згадує єзуїтського аптекаря Christophorus Marti й те, що він виготовляє ліки. 

З осені 1745-го до 1761-ого ужгородським аптекарем був Christophorus Hartl. Він згадується у багатьох джерелах, оскільки в ті роки працював також лікарем і часто його викликали до хворих навіть у віддалені населені пункти. З ним також, як підлеглі, працювали: у 1750-му –  Mathias Stadler, 1751-1752-х – Carolus Smichei, 1754-му Adamus Schwinghaimber, 1757-1760-х Ferdinandus Ibandt та у 1761-му Josephus Winkler. 

Між 1762-им і 1767-ими роками ужгородським єзуїтським аптекарем був Ferdinandus Ibandt, у 1768-му – Wenceslaus Dukat. Між 1769-им і 1770-ими – Franciscus Tandler, у 1771-му – Matthaeus Rauzi. Між 1772-им і 1773-им – Joannes Nép. Friesl.

У 1773 році, коли Єзуїтський орден був ліквідований, комітет колегії вирішив до продажу аптеки залишити там працювати єзуїтського фратера (тобто брата, ченця). Він отримав 100 форінтів на купівлю світського одягу та 48 форінтів платні за 3 місяці роботи. Ціна аптеки складала 800 форінтів. За 1000 форінтів її у червні 1775-го з аукціону придбав тодішній провізор Joannes Nép. Friesl. Новий власник аптеки був родом з Дьора, за час його роботи скарг не надходило", – йдеться у статті угорської дослідниці.

Де ж могла знаходитися перша ужгородська аптека? Краєзнавець Людвіг Філіп припускає, що вона розташовувалася на розі нинішніх вулиць Корзо і Волошина, на місці будинку, де нині на фасаді встановлений пам'ятник ліхтарнику. До того, як там звели двоповерхову будівлю з римо-католицьким костьолом межував невеличкий будиночок, у якому знаходилася богадільня – лікувальний заклад, у якому доглядали за інвалідами, немічними, літніми людьми. Людвіг Філіп вважає, що саме при такому закладі доцільно було створити аптеку, хоча точних відомостей про її розташування у істориків немає.

Друга за віком аптека Ужгорода цілком могла би зберегтися до наших днів, адже закрили її, хоча й у видозміненому вигляді, лише у 70-х роках минулого століття. Йдеться про аптеку "Золотий лев", яка знаходилася навпроти сучасного магазину "Лелека" на вулиці Волошина. Колекціонер старовинних поштових карток Олександр Волошин показав унікальну листівку із фактично єдиним збереженим зображенням цієї аптеки. На жаль, на ній видно лише її частину, але цікаво те, що над вивіскою, пригледівшись уважно, можна роздивитися фігурку лежачого лева. 

Гарний дерев'яний фасад аптеки межував з напівкруглим пасажем, через який можна було вийти на площу Корятовича. Цю будівлю з початку минулого століття називали будинком Вайди – за прізвищем тодішнього власника будівлі Еміла Вайди. Нині ця будівля знаходиться у жахливому стані, сучасні перебудови знищили її оригінальність, і навіть площу пасажу перетворили на магазин. 

У журналах "Мъсяцослов" за початок минулого століття знайдено рекламу аптеки "Золотий лев". На кожній великим шрифтом особливо підкреслюється рік заснування закладу – 1750-ий. Можливо, "Золотий лев" пішов від тої самої єзуїтської аптеки, про яку ми згадували раніше. Спочатку її власником значиться Бейла Гоффманн, через приблизно десятиліття на рекламі вже видно, що власником "Золотого лева" є Шандор Сепеші. 

Що ж у ті роки пропонувала покупцям аптека "Золотий лев"? Так, її власники закликали придбати унікальну косметику з лілій: крем для обличчя, воду для вмивання, мило, білу, рожеву та кремову пудру і навіть зубний порошок з лілій. Усе це можна було замовити поштою, або безпосередньо у аптекаря. Під рекламою також зазначалося, що ці товари знаходяться на складі, а в аптеці лише замовляються. Тому з цих повідомлень не можна зробити висновок про те, які саме ліки виготовлялися безпосередньо в ужгородській аптеці. 

Аби зрозуміти, чим саме лікувалися ужгородці на початку минулого століття, подивимося і на реклами інших аптечних закладів. На той час місцеві аптеки, крім "Золотого лева" у журналах рекламувалися рідко, але було багато пропозицій від аптек у Будапешті, хорватській Преграді і навіть американському Піттсбургу. "Мадярська аптека" у Піттсбургу, до прикладу, пропонувала вислати поштою "Токайское желъзистое вино" для "страдаючихъ въ малокровности, горячкъ и слабости", або карпатські кровоочисні пілюлі "при горкости рота, болезни головы", "Крем Маргареты", котрий "поручаеся особенно панночкам, котръ красными желаютъ быти", "Сульфо-нафтальный мазь" проти "коросты и всякихъ сверботъ тела". Листа із замовленням треба було відправити в Америку, але при цьому реклама обіцяла, що ліки покупець найпізніше отримає за 48 годин.

Інші аптеки також пропонували замовити в них кровоочисні таблетки, засоби для укріплення шлунку, порошки від геморою, грудні сиропи, мазі для повернення волосся, помади для шкіри тощо. Але найчастіше чомусь рекламували різного роду залізисті препарати, які рекомендували застосовувати і при дівчачій блідості, і від золотухи, якоїсь англійської "хвороти" і для "вставшихъ отъ хворотъ", тобто для тих, хто одужує і потребує відновлення сил. А найдивніше для нинішнього часу виглядає реклама "подвязок на килы" та "затичок на задню кишку".

Але повернімося до ужгородської аптеки "Золотий лев". У чехословацькі часи вона знову змінила свого власника. "Адресар Республіки Чехословенської" за 1925 рік у розділі "Аптеки" називає заклад "Мароші" на Малій мостецькій вулиці. Через 10 років адресар 1937-го підтвердив, що у 1925-му йшлося саме про "Золотого лева", адже там вже значиться повніша інформація: Адольф Мароші "У золотого лева", вул. Мала мостецька, 4. Вулиця Мала мостецька, або Маломостова – це саме початок нинішньої вулиці Волошина, а називалася вона так через те, що поруч знаходився невеличкий міст через канал Малий Уж.

Той же власник значиться у "Золотого лева" у щорічній книзі аптекарів Угорщини за 1939 рік. Але вже у 1941-му до імені Адольфа Мароші приєднався ще й Міклош Мароші, можливо, син аптекаря. Що після війни сталося із "Золотим левом", на яких умовах аптека була націоналізована радянською владою і що сталося з родиною Адольфа Мароші – невідомо. На жаль, до наших днів не зберігся архів обласного аптекоуправління, де могли бути документи стосовно умов передачі аптеки державі. Багаторічні працівники аптекоуправління згадують, що на місці "Золотого лева" до 70-х років працював аптечний магазин. Це був заклад, де не готували препарати, а продавали різного роду готові безрецептурні ліки, трав'яні препарати, косметику. Там навіть працював не провізор, а звичайний продавець. Цей аптечний магазин № 1 (всього таких в Ужгороді було два) ані зовні, ані всередині нічим не нагадував старовинного "Золотого лева". Скоріше за все, магазин був переобладнаний у перше повоєнне десятиліття. 

Це ще далеко не все, що можна розповісти про ужгородські аптеки. У наступній частині ми згадаємо інші цікаві, але, на жаль, втрачені фармації з багатою історією.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"