Не вівцями єдиними: як на Закарпатті свиней розводять

Якби не шукали чогось нового, то вже б давно «згорнули» бізнес

— Що спонукало розпочати свинарський бізнес?

— Свинарство почав розвивати мій чоловік, Петро Голубка. Це була його ідея, хоча шлях до успіху видався не дуже простим. Ще у 1987-му він вступив до Білоцерківського національного аграрного університету (агрономічний факультет), але навчання так і не завершив. Подальші роки дали чимало досвіду: чоловік займався і лісівництвом, і продажем міндобрив (посвятив цій справі майже 10 років), і рослинництвом (співвласник ТОВ «Щедре поле», Черкаська обл.). Але бажання розвиватися і підприємницький хист привели до свинарства. Тоді ж отримав пропозицію від товариша з ПП «Колос» спробувати свої сили у цьому бізнесі. Звісно, це нас зацікавило, але й змусило потурбуватися — про свиней ми практично нічого не знали. Тому вирішили почати з практики — завітали на господарство, подивилися, як вирощують свиней і що для цього потрібно. Ризикнули — у 2006-му запустили свиногосподарство ФГ «Новий рівень 2006».

— Коли прийняли рішення займатися свинарством, із чого починали?

— Зацікавившись цим бізнесом, звернулися за допомогою до друзів, які вже мали досвід у галузі. Крім того, почали відвідувати спеціалізовані виставки, консультуватися зі спеціалістами. Зверталися навіть до французької компанії за розрахунками (вартість обладнання, облаштування господарства), але, почувши ціну, вирішили зробити все самостійно. Добре порахувавши, викупили колишній корівник та земельні паї. Польська компанія допомогла спроектувати свинокомплекс. Вже були готові завезти свиней, але без проблем не обійшлося. Виявилося, що порушені екологічні норми будівництва — відстань до найближчої хати — 100 м, і спеціальні служби не дають дозвіл на введення в експлуатацію. Втім, після перевірки документів, з’ясувалося, що порушники не ми, а населення, яке незаконно забудувало землі між селом та комплексом. Тому все владналося, та й із сусідами добре «вживаємося».

У реконструйований комплекс у 2006-му завезли перших 150 свиноматок і розпочали роботу. Проте навчені гірким досвідом, пішли на зустріч населенню — запустили лише половину потужностей (аби не утримувати в одному місці багато свиней). З огляду на це, викупили ще один комплекс, 50-тисячник у смт. Вилок Виноградівського району, що за 72 км від Тячева. Ферма знаходиться у полі, далеко від населених пунктів, і побудована із дотриманням усіх норм. Там ми утримуємо свиней на дорощуванні і відгодівлі, а у Тячівці нині — лише маточник.

— Яку генетику обрали? На що при цьому орієнтувалися?

— Як уже згадували, спочатку ми завезли 150 свинок (Велика Біла х Ландрас) угорської генетики. Хоча ці тварини не багатоплідні (у середньому 10 поросят на свиноматку на опорос), проте нас підкупило те, що поросята народжуються великими і міцними.

Нещодавно завезли з Чехії 400 свинок французької генетики. Сподобалося те, що ці тварини мають високий вихід пісного м’яса і стресостійкі. Остання перевага для нас дуже важлива, адже, на відміну від багатьох українських ферм, одразу після відлучення перевозимо поросят на іншу ферму, а для них це великий стрес.

— Звертаєтеся за допомогою до консультантів чи все дізнаєтеся самотужки, вчитеся на власному досвіді?

— Ні, ми не сидимо на місці. Якби ми не шукали чогось нового, то вже б давно «згорнули» бізнес. Постійно відвідуємо спеціалізовані семінари, конференції, виставки. Багато їздимо країнами Європи (Австрія, Польща, Німеччина, Чехія тощо), дивимося, як у них організоване виробництво. До нас також часто приїжджають фахівці із сусідніх країн, консультують, знайомлять із новинками свинарства.

— Зважаючи на те, що маєте власні землі, годуєте свиней вирощеною на них сировиною?

— Спершу ми возили зернові з Черкаської області, але потім це стало занадто витратно, тому вирішили, що краще взяти поля для обробітку тут, на Закарпатті. Зважаючи на те, що у нашому районі немає жодного гектара орної землі (кам’янистий ґрунт), вирощуємо корми у сусідніх. Маємо для цього власну техніку. До минулого року проблем не було, вдавалося повністю забезпечувати себе кормами. Проте останнім часом погіршилися погодні умови. Цьогоріч, наприклад, урожайність упала через дуже спекотне літо. А, враховуючи ціни на зерно і живець, доводиться констатувати той факт, що згодовуємо дороге зерно дешевим свиням.

Ваш бізнес диверсифікований: рослинництво відокремлене від тваринництва?

— У нас все розділено. Є три напрямки: ТОВ «Щедре поле», яке займається виключно рослинництвом, ТОВ «Агропромис-ловий комплекс „Тиса-Захід“» — лише свинарством (відгодівельник), а ФГ «Новий рівень 2006» поєднує і те, і те. Звичайно, диверсифікація потрібна, адже ми маємо бачити, яка прибутковість кожного з господарств. Тому навіть коли продаємо зерно з одного підприємства іншому, то тільки на ринкових умовах. Вважаємо, що такий підхід найкращий.

— За якою технологією утримуєте свиней?

— Відлученців (на 27–28-ий день) перевозимо на іншу ферму. Після дорощування (до 75-го дня) поросят утримуємо традиційно (на щілинній підлозі) та на солом’яній підстилці (500 голів у групі), де відгодовуємо за технологією «швецького стола». Результатами дуже задоволені. По-перше, капіталовкладення не надто великі — ми самостійно обладнали цех, забетонували підлогу, поставили годівниці, раз на тиждень підкидаємо солому. По-друге, так тварини краще ростуть, ніж на решітчастій підлозі та з автоматизованою годівлею. На підстилці тепло (приміщення не опалюємо), тварини їдять досхочу і більше часу сплять. Крім того, отримуємо якісне добриво для внесення на поля.

— Як у вас налагоджена реалізація свиней? Куди збуваєте?

— Це проблема для Закарпаття, особливо для нас, бо нині наше господарство — одне з найбільших свиноферм у регіоні. Коли у нас був збут 400–500 голів на місяць, то ми вільно реалізувати тут, а коли сягнуло 1000 і більше — доводиться транспортувати свиней в інші області — переробних підприємств поблизу немає. Тому прийняли рішення розвивати цей напрям. Викупили колишній м’ясокомбінат (4 га землі, приміщення 6000 м2), який ще за часів Радянського Союзу побудували угорці. Втім, його не запустили і він помалу розвалювався. Ми його реконструювали, зробили бійню потужністю 300 голів/доба та цех для виробництва 20 тонн ковбаси. Підписали контракт із австрійською компанією на поставку обладнання, але поки його так і не завезли: після девальвації гривні його вартість зросла в рази. Тому сподіваємося, що ситуація покращиться і нам вдасться запустити переробку. А тим часом доводиться реалізувати живець переробним підприємствам із сусідніх областей. Також продаємо товарних поросят.

— У вас досить велике господарство, скільки працівників обслуговує виробництво? Яка кадрова політика ФГ «Новий рівень 2006»?

— Загалом у підприємстві працює 30 працівників. З моменту заснування господарства ніхто із працівників не звільнився, а, навпаки, розширюємо штат. Однак кадрова політика у нас дуже особлива — працівники диктують свої умови. Тут «під боком» Румунія, люди можуть не працювати, а, перетинаючи кордон, перепродавати товари і заробляти на цьому добрі гроші. Тому, щоб утримати працівників, потрібно гарантувати конкурентну заробітну плату, і ми йдемо на такий крок. Ще одна особливість нашого підприємства — працівники несуть колективну відповідальність за результати. Така система працює — вони краще самоорганізовуються, контролюють і допомагають один одному.

Крім того, за рік працівники отримують дві свині (або живцем, або грішми за ринковою ціною). Це не спонукає їх утримувати свиней вдома та виносити корми з господарства. Така компенсація задовольняє всіх: ми спокійні, що працівники не принесуть на ферму «заразу»; люди знають, що можуть отримати обіцяне за першої ж потреби.

Для нас важливе значення має соціальне забезпечення: підтримуємо школи, садочки, церкву, допомагаємо розвитку спорту у районі, сприяємо покращенню інфраструктури. Перед святами стараємося забезпечити громаду м’ясом, ковбасами. Це допомагає нам налагодити дружні відносини з мешканцями, тому жодних проблем і скарг на ферму з їх боку немає.

 

За матеріалами журналу «Прибуткове свинарство» № 6, 2015