Різноманіття вишиванок в Україні: регіональні особливості та їх символіка - Радіо Максимум

День вишиванки - це свято, яке відзначає збереження українських традицій в одязі. Вишиванка для українців є не просто елементом гардеробу, а справжнім символом національної ідентичності, що уособлює красу, силу, удачу та родинні зв’язки.

Світовий день вишиванки був заснований у 2006 році. Цю подію зазвичай святкують щорічно в третій четвер місяця травня.

До слова Популярні колірні поєднання у сучасних вишиванках: модні рішення 2025

За словами істориків та археологів певні елементи вишиванки існували ще на одязі скіфів. Вони проживали на території сучасної України до нашої ери. За часів Київської Русі також носили вишитий одяг, а згадки про особливе вбрання русинів можна знайти в записах багатьох мандрівників.

Крізь віки проніс український народ любов до вишиванки та зберіг особливі традиції її створення. Кожний регіон України може похвалитися своїми унікальними звичаями, які пов'язані з національним орнаментом на одязі.

Вишиванки відзначалися різноманіттям кольорів. Кожна сорочка містила у своїх візерунках певний провідний колір. У процесі створення майстри вміло комбінували практично всі техніки та стилі вишивки: низь, хрестик, розпис, настилання, вирізування та численні види мережок.

Контурними швами обрамляли та з'єднували окремі орнаменти на сорочці.

Цей край відзначається ритмічним повторенням різноманітних геометричних форм: зірок, ромбів та ламаних ліній. Малі елементи, які органічно вписувалися один в одного, переплітаючись, створювали вражаючий візерунок. Серед усіх кольорів домінував червоний, а також використовувалися сині та чорні відтінки.

Однією з характерних особливостей західноволинського стилю було використання вузької стрічки вишивки на згині рукава біля манжета. Окрім хрестика, популярним елементом була техніка занизування — давній спосіб, що нагадує човникове ткацтво і дозволяє створювати ясні та прості орнаменти.

У Дніпропетровщині традиційні класичні методи вишивки включали низьку техніку та ажурні мережки. Вишивки хрестиком переважно мали геометричні форми, а також рослинні мотиви, які набули геометризованого вигляду.

Манжети рукавів і виріз горловини були оздоблені кольоровими нитками та чорним плисом. У чоловічій вишитій сорочці домінували червоні та чорні відтінки.

Тут полюбляли поєднання червоно-чорного кольору на світлому (білому) тлі. Оздоблювали вишиванки мережкою та вирізуванням.

Якщо були рослинні мотиви - то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки - традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.

Техніки, які тут використовували найчастіше - це занизування та дрібний хрестик. З кольорів - поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу.

Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші - барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках).

Закарпатська вишивка - це дуже різнобарвна та густа вишивка - традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою "улюблену" гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним - при цьому один колір обов'язково виділявся.

Найпоширеніші техніки вишивки включають низинку, кучерявий стіб, а також пряму і косу гладь. Основними фігурами є ромб, який часто доповнювався іншими декоративними елементами, а також так звані кривульки (зиґзаґи). Найдавніші зразки закарпатської вишивки характеризуються геометричними формами, тоді як у ХХ столітті в них почали з'являтися рослинні мотиви.

Відомою на всю Україну була чоловіча так звана чумацька сорочка - з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого - лиштвою, пазуха - вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою.

У Запорізькій області були застосовані всі ключові геометричні форми та їх комбінації: кола, що символізують сонце, в центрі яких розташовані розетки, сформовані з ромбів. Ромби можуть виступати як єдине ціле або бути розділені на частини, також із крапками в центрі.

Вишивка Івано-Франківщини вирізняється яскравими геометричними формами, які часто об'єднуються в широкі лінії, створюючи динамічні орнаменти. Місцеві стародавні техніки, такі як "колення" і "кручення", характеризуються своєю складністю виконання. У цьому регіоні особливо пишно оформлювали рукави одягу. На одній сорочці можна було побачити різноманітні техніки вишивання: від "білих на білому" до "писаних", де нитки щільно заповнюють елементи візерунка.

Вишивки з села Космач вирізняються своєю унікальністю. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними вставками вражають різноманіттям осінніх відтінків. Натомість, сорочки зі Снятина славляться своїми "рукавами-червонянками", виготовленими з бавовняних ниток. Покутські вишиванки також привертають увагу; їхні назви візерунків, такі як кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці та сливкові, розкривають багатство місцевої традиції.

У Київській області вишивали геометричні мотиви рослин, використовуючи палітру білих, коралово-червоних і чорних відтінків. Особливу увагу приділяли поєднанню білого кольору з зеленими та червоними акцентами. На вишиванках можна було побачити стилізовані зображення виноградних грона, хмелю, ромбів та інші елементи.

Для вишивальних робіт певний час застосовували сині кручені бавовняні нитки, відомі як "заполоч". Однак згодом їх почали замінювати на чорні, оскільки сині нитки швидко втрачали свій колір.

На давніх вишивках Кіровоградщини можна побачити символіку ранніх землеробських культур. Одним із найважливіших образів є Велика богиня, якій поклонялися трипільці. Її зображали у формі птаха та світового дерева. Також можна знайти цікаві символи, такі як двоголовий орел, який символізує поєднання чоловічого та жіночого начала. Цей образ, до речі, був запозичений і росіянами.

Згодом у мистецтві стали популярними яскраві та розкішні орнаментальні мотиви, що поєднували рослинні та геометричні елементи, зображуючи вази, квіти, листя та бутони. Однією з оригінальних технік був шов, відомий як "солов'їні вічка", під час якого на тканині створювалися маленькі дірочки.

Луганські вишивки вирізняються своїми яскравими багатоколірними візерунками, створеними за допомогою техніки хрестика, використовуючи товсті нитки, що надає їм об’ємного вигляду. Важливим аспектом є поєднання ниток різних текстур, що додає ще більшої рельєфності малюнкам. У цьому регіоні традиційно практикують вишивання як хрестиком, так і гладдю.

Мистецтво вишивання на Луганщині передавалося з покоління в покоління. Варто зазначити, що дівчаток навчали цьому народному ремеслу ще в дошкільному віці. Згідно з традицією, на день сватання у молодої повинно було бути не менше 12 вишитих рушників.

Львівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою. Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо.

Тонка павутинка квітів чорного кольору, гармонійно поєднаного з відтінками червоного, жовтого, зеленого і синього. Яворівський район славився своєю неповторною технікою: маленькі елементи формувалися з окремих фігурок, таких як сосонки, клинці та кривульки, вишитих нитками різних кольорів: блакитного, синього, зеленого. У жіночих сорочках оздоблювали манжети рукавів і самі рукави, а на грудях створювали невеличкий виріз.

Сорочки, що виготовлялися для жінок у цьому українському регіоні, мали свої унікальні характеристики. Їх відрізняв квадратний виріз навколо шиї та рукави, які були вільними, без зборок в області зап'ястя.

Яскраво стилізовані рослинні елементи включають соснові гілки, дубове листя, шишки хмелю, а також різноманітні квіти та квітучі гілочки. Цікаво, що лінія, яка використовувалася як роздільний елемент у вишивці, символізувала землю або межу між добром і злом. У свою чергу, зооморфні мотиви також користувалися великою популярністю.

Одеські традиційні сорочки з пухликами виготовлялися з білосніжної бавовни. Пухлик – це особливий елемент, що представляє собою зібрану тканину на рукаві, розміщеній трохи нижче плеча. Завдяки пухлику рукави набувають вишуканого вигляду і об'єму. Широкий стоячий комір був густо зібраний у дрібні складки, які обрамлялися тоненьким рубчиком.

Верхня частина рукавів була зібрана в складки, а нижня частина прикрашена вишивкою з геометрично-рослинними мотивами, виконаною технікою хрестика. Основними кольоровими акцентами стали червоний, чорний, синій та жовтий. Краї рукавів обрамлені вузькою смужкою для завершеності.

Для Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоб підсилити ефект - додавали нитки попелястих кольорів.

Кажуть, полтавська вишивка вважається найскладнішою серед усіх українських стилів. Для мешканок Полтави вже давно характерна техніка лічильної гладі (лиштви). Наприклад, жіночу вишиванку з Полтави можна впізнати завдяки її розкішному, складному, але водночас делікатному кольоровому оформленню рукавів.

В українській вишивці переважали елементарні геометричні мотиви, виконані в червоних відтінках з невеликими вставками синього. Жіночі сорочки зазвичай прикрашалися лише червоним візерунком, що мав простий дизайн. Вишивка червоною ниткою на білому або сірому фоні льняного полотна створювала яскравий контраст.

У цьому регіоні практикуються характерні техніки вишивки, такі як занизування, верхоплут і настилування. Локальна вишивка вирізняється елегантною простотою та ясністю композиційних рішень. Основну роль в ній відіграє давній монохромний геометричний орнамент.

Сумщинські сорочки-вишиванки в основному належать до полтавського стилю. В їхньому оформленні використовуються білі нитки для вишивки гладдю, вирізування та набирування, а також різноманітні види мережок. Крім того, ці сорочки вирізняються яскравими багатоколірними візерунками.

Це витончене вишивання, виконане дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфними стібками з грубої нитки. У роботах зображені як геометричні, так і рослинно-геометричні візерунки. Серед зооморфних елементів особливо виділялися птахи: орли, лебеді, качки та голуби.

У багатьох куточках Тернопільщини майстрині надавали перевагу геометричним малюнкам. Відзначалися насиченими темними відтінками, особливо в Борщівському районі, який славиться своїми неповторними вишиванками на міжнародному рівні. Характерними є повністю зашиті рукави, в яких домінує чорний колір, що символізує трагічні епізоди історії цього краю, а також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами.

Мотив калини є одним з найулюбленіших в Тернопільському краю. Ягідні гілочки часто малювали між двома птахами. Вишивка виконувалася переважно вовняними нитками. Візерунки з Тернопільщини відрізняються своєю ясністю, контрастністю та об'ємними деталями.

Багатобарвну сорочку цього регіону вишивали товстою ниткою, завдяки чому орнамент набуває рельєфності.

Особливістю вишиванок є поліхромні візерунки, виконані напівхрестиком або хрестиком. Конкретної гами кольорів чи притаманного лише цьому регіону візерунку годі й шукати.

Вишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з'являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм - "Світове дерево", це образ прародительки - Матері-Землі.

У текстильних традиціях Херсонщини часто можна було зустріти символічні мотиви тварин, таких як зозулі, півні, коні та олені. Давні херсонські сорочки нерідко прикрашалися вишивкою чорними нитками. Також популярною була техніка вишивання білим по білому, що мала свої особливості в регіоні.

У вишивках Поділля домінує один основний колір — чорний, доповнений менш або більш помітними акцентами червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найчастіше зустрічаються однотонні вишиванки (червоні та чорні), тоді як двоколірні та трikolірні варіанти трапляються рідше.

Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній. Строго геометрична низь.

Черкащина - це надзвичайно елегантна вишивка, створення якої вимагало високого рівня майстерності та значних часових витрат. Тонкі стібки формували складний візерунок, переважно геометричної форми.

Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Чернігівщини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.

Найстаріші зразки вишитих творів, виявлені в цьому регіоні, були виконані в однотонному стилі. Зооморфні мотиви вишивалися білою гладдю, дрібним хрестиком, штаповкою та крученим швом. Для оздоблення також використовували срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовняні нитки та металеві блискітки.

Унікальною рисою вишивки Заставнівського району є поперечні смуги, що складаються з 2-7 дрібних геометричних фігур. Переважають жовті й світло-зелені відтінки. В Кіцманському районі ж майстри створювали досить об'ємні рослинні мотиви, серед яких виділялися букети троянд, а також зображення птахів.

Для цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі із гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.

Кримські татарки мали велику пристрасть до вишивання. Звісно, їхні вишивальні техніки суттєво відрізняються від більшості традиційних стилів, характерних для материкової України. Важливими елементами є контрасти, які можна спостерігати і в народному верхньому одязі. Вишивальниці часто застосовують квіткові орнаменти з м'якими відтінками, ретельно підбираючи кожну деталь.