У 2025 році вступить в силу закон, що регулює питання надання житла внутрішньо переміщеним особам. Які його основні положення?

Коли в Україні буде реалізовано соціальне житло для внутрішніх переселенців, і чи зможе в цьому процесі допомогти законодавство, що передбачає інвентаризацію житла для ВПО та формування єдиної бази нерухомості?

Приблизно 7,5 млн українців нині перебуває за кордоном. Таку цифру озвучив міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час Години запитань до уряду у Верховній Раді. Таку кількість людей, які вимушено опинились за межами країни, дипломат назвав безпековим викликом для країни. Однак кількість українців, які шукають прихистку за кордоном, може зростати й надалі. І одна з основних причин - відсутність соціального житла, де могли б поселяти людей, що евакуюються з зони бойових дій.

В Україні ще з 2006 року існує закон "Про житловий фонд соціального призначення". Відповідно до нього, соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк. Але закон є, а соціального житла практично нема.

Модульне містечко у Львові, 2023 рік, фото: Роман Балук

Ситуація полягає в тому, що з 1992 року в Україні розпочалася активна приватизація житлового фонду, що давало можливість жителям приватизувати навіть окремі кімнати в гуртожитках. В результаті на сьогодні практично не залишилося житла, яке б перебувало у державній чи комунальній власності, а також відсутні державні програми, які могли б частково або повністю компенсувати витрати на оренду житла.

З моменту повномасштабного вторгнення в Україні розпочалося зведення модульних містечок, а також перетворення нежитлових приміщень і гуртожитків навчальних закладів на укриття для переселенців. Проте, враховуючи, що в країні налічується 4,6 мільйона внутрішніх переселенців, таких ініціатив недостатньо для задоволення потреб значної кількості ВПО. Крім того, житло соціального призначення необхідне не лише для переселенців.

В Україні часто виділяють фінансування на ініціативи, які є короткостроковими і не вирішують проблеми всебічно. Будівництво житла, зазвичай, не є справою, що потребує швидкого підходу, зазначає Олена Пітірімова, архітектор та експертка з відновлення і інтегрованого розвитку територій. Вона також підкреслює, що існуюча законодавча база не завжди чітко визначає, хто несе відповідальність за створення та управління соціальним житлом. Крім того, відсутність єдиної бази даних ускладнює ефективне планування забезпечення житлом, адже немає централізованої системи обліку людей, які потребують житлових умов.

20 листопада Верховна Рада ухвалила законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою впровадження додаткових заходів для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб". Цей закон набере чинності 5 березня. Зокрема, він передбачає створення інформаційно-аналітичної системи, яка міститиме дані про об'єкти нерухомості, призначені для надання житла внутрішньо переміщеним особам. По суті, планується запуск порталу, на якому буде розміщена інформація про різноманітні об'єкти нерухомості, що можуть бути використані або адаптовані для проживання людей, які змушені були залишити свої домівки.

Розробка централізованої бази даних або навіть інтерактивної карти житла є надзвичайно важливою для організації евакуації людей із зони конфлікту. Як ще родині, яка знаходиться поблизу Покровська, може дізнатися, що в Закарпатті чи Львівщині є гуртожиток для переселенців з вільними місцями?

У селі Неслухів на Львівщині відремонтували старий гуртожиток для внутрішніх переселенців, у якому за кошти благодійників та обласного бюджету облаштували 30 квартир-студій

Законопроєкт № 11281 має на меті закласти підвалини для більш раціонального вирішення питання забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) житлом шляхом інвентаризації та використання доступних об'єктів нерухомості. Проте, для його успішного впровадження необхідно зібрати точні дані, забезпечити адекватне фінансування та подолати можливі бюрократичні бар'єри, - зазначила Олена Пітірімова. - Мене особисто турбує, що в документі передбачено залучення приватних помешкань лише за згодою їхніх власників, і отримати таку згоду може бути нелегко, особливо в умовах відсутності компенсацій або гарантій. Це породжує питання стосовно того, як буде формуватися та оновлюватися база даних. Безумовно, для реалізації цього законопроєкту знадобиться ухвалення ряду постанов, які регулюватимуть процес інвентаризації такого житла, приведення його в належний стан для проживання, а також визначать, хто нестиме відповідальність за фінансування цих заходів. Якщо ж законопроєкт буде впроваджений належним чином, він може стати важливим кроком у вирішенні житлових проблем ВПО в Україні.

Документ також передбачає формування координаційних та регіональних комісій для проведення обстежень об'єктів державної, комунальної та приватної власності (за згодою власників). Отримані результати обстежень повинні бути внесені до відповідної бази даних.

Ще один важливий аспект полягає в тому, що законопроєкт пропонує адаптацію будівель та споруд професійних і вищих навчальних закладів для розміщення переселенців на час дії воєнного стану та протягом трьох років після його завершення. Слід звернути увагу на нюанс, який стосується лише тих об'єктів, що не використовувалися за своїм призначенням на початок навчального року та впродовж попередніх 12 місяців.

У 2024 році Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури оголосило про запуск ініціативи зі зведення соціального житла для внутрішньо переміщених осіб, сімей військових, матерів з дітьми та інших груп населення, які постраждали внаслідок війни. На першому етапі проєкту планується збудувати від 6 до 8 тисяч квартир у 15 громадах, що знаходяться в центральній та західній частинах України. Роботи над першими будинками стартують вже в січні-лютому 2025 року. Загалом, у рамках цього етапу планується зведення 50 тисяч квартир. За даними агентства, Україні потрібно побудувати близько мільйона житлових одиниць.

Фінансування проекту частково забезпечать міжнародні партнери. Представники агентства повідомили, що Європейський інвестиційний банк виділив 400 мільйонів євро, з яких 50% становлять гранти, а решта — кредити. Місцеві громади також візьмуть участь у фінансуванні проекту, повертаючи кредитні кошти за рахунок доходів від орендної плати. Таким чином, нові житлові приміщення не будуть безкоштовними, проте оренда соціальних квартир буде вдвічі-тричі нижчою за ринкові ціни, що зробить її більш доступною для осіб, які втратили свої домівки або не мають можливості придбати житло самостійно.

Загалом мають відібрати 10 проєктів будинків різної поверховості. Ці проєкти проходять перевірку на інженерну та економічну ефективність та будуть погоджені урядом і донорами. Далі Агентство передає ці проєкти громадам, які самостійно будуватимуть соціальне житло. Після завершення будівництва житло залишатиметься у їхній власності.

"Соціальне житло стане важливим інструментом для повернення українців, які змушені були залишити країну, а також для підтримки тих, хто залишився. Це також сприятиме економічному відновленню місцевих громад, - зазначають у Агенції відновлення. - Проєкт грунтується на успішному європейському досвіді: у багатьох країнах континенту частка соціального, муніципального та державного житла досягає 40%. Завдяки такій моделі ці держави змогли оперативно забезпечити житлом мільйони людей, серед яких і українські біженці."

Олена Пітірімова вважає, що цей державний проект дозволить відновити або збудувати житловий фонд у тих місцях, які постраждали від війни або занепали, проте важливо також врахувати ризики потенційних зловживань.

Необхідні чіткі та прозорі критерії для запобігання зловживанням. Це піднімає питання: яким чином будуть встановлюватися пріоритети серед тих, хто потребує допомоги? Наприклад, 47-річна жінка з 11-річною дитиною переїхала з неокупованої частини України до Хмельницького. Вона почала отримувати допомогу по безробіттю та тимчасово мешкає у знайомих, віддаючи гроші за комунальні послуги. Яким чином вона в майбутньому зможе отримати житло, яке обіцяє Агенція відновлення? Чи не будуть у пріоритеті ті, хто приїхав з окупованих територій? І чи зможе вона зареєструватись на отримання соціального житла, якщо, скажімо, у лютому 2025 року знайде роботу з середньою зарплатою по Україні, витрачаючи при цьому половину доходу на потреби дитини? Чи варто їй залишатись в Україні та намагатись облаштувати своє життя, сподіваючись на державну допомогу? Які гарантії цього? - зазначає експертка. - Це умовний приклад, але він дає зрозуміти, що існує безліч питань, які потрібно вивчити перед прийняттям рішень щодо житлових проблем, особливо з урахуванням того, що це має стимулювати людей повертатись в Україну. Відсутність чітких критеріїв може призвести до корупційних ризиків, соціальної напруги та зменшення довіри до влади.