+40 000 мешканців та нові підприємства. Яким чином Ужгород перетворився за три роки повномасштабного конфлікту.

Повномасштабна агресія Росії на Україні призвела до того, що Ужгород, "столиця Закарпаття", зустрів цей виклик з населенням, що перевищує 115 000 осіб. На відміну від інших регіонів, це місто не піддається атакам ворожих ракет і дронів, що стало причиною значного зростання його населення – за офіційними даними, воно збільшилося на 35%, переважно завдяки переселенцям з Східної та Центральної України.

Liga.net відвідала Ужгород, щоб дізнатися, як живуть "нові ужгородці" на західному кордоні, а також які уявлення про них мають місцеві жителі.

В офісах продажу новобудов завжди раді зустрічати клієнтів: тут із задоволенням розповідають, демонструють та пропонують різні варіанти. Так сталося й зі мною – мені презентували проект і провели екскурсію. Ми піднялися на верхній поверх ще недобудованої будівлі. На цьому етапі тут лише голі стіни, а форма майбутніх квартир ще не зовсім зрозуміла, щоб уявити "ідеальне житло". Проте можна насолодитися видами з вікон. З одного боку відкривається вид на густий, непроглядний ліс, який виглядає сумно й не надто романтично. А з іншого – простягаються далекі поля та забудова приватного сектора.

Є один цікавий аспект: ця нова будівля розташована в Ужгороді, але з вікон відкривається вид на закордон, а саме на сусідню Словаччину, де знаходиться село Nižné Nemecké. Трохи праворуч, за лісом, менш ніж за кілометр від цього місця, розташоване село Vyšné Nemecké, до якого можна дістатися пішки за 10 хвилин через міжнародний пункт пропуску. За півгодини прогулянки ви можете насолодитися чашкою кави або пивом у Євросоюзі і повернутися додому до звичних справ.

Давайте глибше ознайомимося з Ужгородом. Серед обласних центрів України це місто дійсно вирізняється своїми унікальними особливостями, адже протягом ХХ століття воно належало до п’яти різних держав: Австрійської імперії, Чехословаччини, угорської Хорті, СРСР і, зрештою, України. Під час Другої світової війни Ужгород не став місцем масштабних бойових дій, тому не зазнав значних руйнувань. Цікаво, що це єдиний обласний центр, який ніколи не мав і не має комунального електротранспорту.

А Закарпатська область унікальна ще й найбільшою кількістю сусідів: окрім суміжних українських областей, вона межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею.

А чому ж тоді саме Ужгород, який знаходиться на західному кордоні, отримав статус обласного центру? Чому вибір не впав на Мукачево, яке розташоване більш-менш в центрі Закарпаття і до якого з різних частин області зручніше добиратися?

В часи Австро-Угорщини Підкарпатська Русь була розділена на чотири рівноправні громади, відомі як жупи. Проте після розпаду імперії, цей регіон отримав автономний статус і увійшов до новоствореної Чехословаччини. Постало питання вибору адміністративного центру. Незважаючи на те, що Мукачево було найбільшим містом з найбільшою кількістю фінансових установ, столицею Підкарпатської Русі все ж обрали Ужгород. Про це розповідає місцева журналістка та автор проекту "Втрачений Ужгород" Тетяна Літераті:

Те, що Ужгород став столицею Підкарпатської Русі, виявилося серйозним ударом для Мукачевого. Вважалося, що це сталося внаслідок географічної близькості Ужгорода до Словаччини, звідки входили чехословацькі та французькі війська. Поки нова адміністрація вже активно діяла в Ужгороді, угорські військові і місцева влада в Мукачеві ще чинили опір. Коли Мукачево зрештою потрапило під повний контроль Чехословаччини, адміністрація вже функціонувала в Ужгороді, який таким чином став столицею Підкарпатської Русі. Хоча пізніше були спроби перенести адміністративний центр до Мукачевого, ці плани не здійснилися.

Ужгородський міжнародний аеропорт розташований так близько до державного кордону, що його злітна смуга майже торкається межі країни. Огорожа аеропорту водночас слугує й бар'єром для держави. Тут, у переносному значенні, коли задні колеса літака, що піднімається у повітря, ще ковзають по бетонній смузі, його носова частина вже знаходиться на території сусідньої держави. Режим авіапольотів унікальний: незалежно від того, чи це внутрішній, чи міжнародний рейс, зліт і набір курсу можливі лише після обльоту над Словаччиною.

Цікаво згадати про скандал, що стався 13 років тому, коли правоохоронні органи України та Словаччини виявили 600-метровий "транснаціональний" тунель, використовуваний контрабандистами. Цей тунель вів від приватної садиби в Ужгороді до певного об'єкта в Словаччині. Відстань до міжнародного транспортного переходу "Ужгород" становила всього півкілометра. Виходить, що географічна ситуація досить цікава: два шляхи до Євросоюзу, які розташовані поруч, але існують в абсолютно різних вимірах — підземному та наземному, легальному та кримінальному. Дві паралельні реальності...

Чому до Ужгорода досі не прилетіла жодна російська ракета? Можливо, саме через його близькість до кордонів: якщо "цілитися з Кремля" і трохи схибити - можна вдарити по Словаччині, якщо схибити більше - влучити по Угорщині. Обидві країни - із проросійським керівництвом на тлі інших держав Євросоюзу. Можна припустити, що у Кремлі були б і не проти "покошмарити" затишний Ужгород, але не хочуть влаштовувати проблеми Роберту Фіцо та Віктору Орбану. До того ж, у цьому місці проходять дві труби, які все ще женуть на Європу (Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія) російські вуглеводні.

У Закарпатті відчувається європейський дух. Місцеві жителі традиційно уникають масивних парканів, віддаючи перевагу легким декоративним огорожам, які обрамляють приватні будинки. Європейським стилем дихають охайні двори з зеленими газонами, акуратно підстриженими кущами, що нагадують глобуси, а також доглянутими виноградниками і туями. Ці рослини прикрашають навіть подвір’я багатоповерхових будинків, включно з старими "хрущовками", надаючи їм більш затишного вигляду.

Ужгород славиться найбільшою кількістю сакур в Україні, а деякі стверджують, що й у Європі. Восени місто перетворюється на справжній рай з ніжно-рожевими відтінками, нагадуючи японські пейзажі. Це природне диво привертає увагу тисяч туристів з України та з-за кордону, які прагнуть насолодитися цим унікальним видовищем.

"Перед початком повномасштабної війни ми безперешкодно подорожували до Словаччини, - ділиться своїми спогадами Тетяна Літераті. - Ми робили покупки в магазинах, відпочивали на Шираві, що розташована на водосховищі річки Лаборець, всього в 35 кілометрах від Ужгорода. Відвідували концерти, з дітьми ходили до зоопарку, навідувалися до аеропорту, а також просто насолоджувалися келихом пива чи чашкою кави. Словаки теж приїжджали до нас — на ринок за одягом та в магазини за продуктами. Вони часто купували українські солодощі, завантажуючи їх у багажники. Завжди заправлялися нашим бензином до повного баку і намагалися взяти з собою цигарки, адже у них це коштувало дорожче. Зараз ситуація кардинально змінилася — війна змусила людей бути обережними. На жаль, в Словаччині помітні проросійські настрої. А війна зовсім не спонукає до розважальних подорожей."

Російське вторгнення спричинило масштабний потік переселенців та біженців. В Ужгород один за одним прибували евакуаційні потяги - переповнені наляканими людьми. Більшість українців їхали через Закарпаття транзитом, кордони переходили хто пішки, хто на власних автівках.

"Наша головна вулиця Собранецька простягається від серця Ужгорода до кордонів Словаччини. Зазвичай, проїхати її повністю можна за сім-десять хвилин, але на початку війни рух тут практично зупинився, машини залишалися в заторах на кілька днів", - розповідає Тетяна Літераті.

Щодня через місто проходила така кількість переселенців, що її можна було б порівняти з чисельністю населення Ужгорода, яке перед початком війни становило приблизно 115 000 осіб.

Але ж і багато людей кордон не переходили - осіли, хто з надією перечекати гарячу фазу війни та повернутися до рідних домівок, хто з планами розпочати тут нове життя. А були й такі, що прилаштували тут свої сім'ї (батьків, дружин, дітей, онуків) й повернулися до великих міст на Сході чи у Центрі, де попри небезпеку все ж є більша ділова активність та заробітки.

Улітку 2024 року Ірина Ткаленко разом із донькою Наталею офіційно стали мешканками Ужгорода. Раніше вони проживали в Дніпропетровській області. Причиною їхнього переїзду стало бажання втекти від війни.

Наталя стала свідком жахливих подій вже на початку агресії, оскільки її домівка розташовувалася в Дніпрі, поруч із заводом "Південмаш", який постійно піддавався обстрілам. Тому вона вмовила матір виїхати на Захід, у найбільш безпечний район. Відправитися за межі країни вони не планували - прагнули залишитися в Україні.

До того жодна з них не була в Ужгороді навіть проїздом, знали лише, що тут не обстрілюють.

"Моя дочка і я вирішили взяти відпустку та вирушити до Ужгорода, щоб провести там якийсь час і зрозуміти, чи підходить це місто для нашого постійного проживання, - ділиться Ірина. - І ми прийшли до висновку, що воно ідеальне для нас! Продали свої квартири - мою в Кривому Розі та її в Дніпрі - і придбали дві квартири в одному комплексі в Ужгороді. Хоча в місті багато переселенців і робочих місць обмаль, мені вдалося знайти роботу рієлтором. За півроку нашого життя тут ми жодного разу не пошкодували про свій вибір. Ужгород виявився затишним містом з чистим повітрям, доброзичливими, спокійними людьми і прекрасними прогулянками вздовж набережної в літні вечори. Це нагадує нам про довоєнний Крим, де ми колись мали квартиру і щороку насолоджувалися відпочинком."

Проте, чи здатний Ужгород впоратися з таким стрімким збільшенням населення?

У роки, що передували масштабному вторгненню, Україна відзначалася справжнім бумом у будівництві. Великі міста активно зростали, і Ужгород не залишився осторонь цього процесу. Нині ж у цьому місті спостерігаються одні з найвищих цін на нерухомість в Україні, які майже досягли рівня цін у Києві та Львові — містах, які традиційно займають лідируючі позиції в цьому аспекті.

Проте ринок нерухомості тут має свою специфіку.

Згідно зі словами Петра Сарваша, який раніше обіймав посаду головного архітектора Ужгорода, активний процес забудови міста стартував приблизно 10-12 років тому.

"Новобудови з'являлися, але продаж квартир залишався на низькому рівні, і навіть ті, що знаходили своїх покупців, не завжди заселялися, - зауважує Петро Сарваш. - Основними покупцями були не стільки мешканці Ужгорода, скільки жителі області, зокрема етнічні румуни. Вони інвестували кошти - купували квартири в подарунок молодятам на весілля або дітям на повноліття. Але молодь не поспішала переїжджати до обласного центру, де було обмаль високооплачуваних вакансій. На мою думку, ситуація на будівельному ринку йшла до дефолту, але війна стала рятівним колом. Люди з Харкова, Дніпра та міст Донбасу приїжджали з фінансовими ресурсами, квартири швидко розкуповувалися та заселялися. Ціни почали зростати, ринок ожив і активізувався."

За словами Петра Сарваша, адміністративно-територіальна реформа 2015-2020 років негативно позначилася на Ужгороді. Місто фактично втратило більшість своїх земельних резервів і опинилося в оточенні самостійних територіальних громад, що обмежує його можливості для розвитку. Сучасна інтенсивна забудова свідчить лише про ущільнення, використання останніх вільних ділянок у межах міста. Дальший розвиток території можливий лише через співпрацю з сусідніми громадами, які, в свою чергу, визначатимуть майбутнє Ужгорода.

Один з представників міської адміністрації під час бесіди зазначає низку труднощів, які ускладнюють прогрес у розвитку урбаністичного середовища. Зокрема, він вказує на недостатню потужність системи очистки стічних вод, яка була спроектована в минулому столітті на основі оцінок населення в 50 тисяч осіб, з перспективою зростання до 70-75 тисяч. Однак ніхто не врахував, що до весни 2022 року населення досягне 200 тисяч! Сьогодні ж немає можливості розширити потужності очищення, а також немає вільних ділянок для зведення нової станції очищення каналізаційних стоків. Така ж ситуація спостерігається і з міським кладовищем: воно вже переповнене, і не залишилося вільної землі для створення другої черги.

В даний момент важко визначити точну чисельність населення Ужгорода. Багато переселенців не проходять офіційну реєстрацію, а ті, хто її пройшов, часто живуть "на два доми", фактично перебуваючи в інших регіонах України. Різні джерела оцінюють, що в Ужгороді може бути від 135 000 до 155 000 мешканців.

На вулицях Ужгорода нині можна побачити безліч автомобілів. Колись, до початку повномасштабної війни, тут не знали, що таке дорожні затори, але тепер вони стали звичним явищем, порівнянним із заторами в Києві. Варто зазначити, що Ужгород залишається єдиним обласним центром в Україні, де відсутній комунальний електротранспорт.

Фахівчиня з нерухомості Тетяна Річина (ужгородська рієлторська компанія "Феміда") розповіла, що у місті наразі будівництво ведеться на шістдесяти майданчиках, працюють близько сорока будівельних компаній, включно з місцевими і львівськими, київськими, дніпровськими тощо.

"Сьогодні Ужгород за вартістю житла приблизно зрівнявся з Львовом, а вище за цінами лише Київ. Це загальна тенденція, адже деякі елітні житлові комплекси в нашому місті вже досягли київського рівня цін," - зазначає Тетяна Річина.

Будівельні компанії та ріелтори в Ужгороді не можуть скаржитися на свою долю — квартири розходяться, як свіжоспечені пиріжки. Навіть застарілі "хрущовки" не залишаються без уваги. Проте перенаселення все ж має вплив на загальну соціальну атмосферу. Можна спостерігати конфлікт між культурами: місцевою, яка формувалася протягом століть, та новою, що була принесена переселенцями з Центральної та Східної України. Місцева культура характеризується спокійним ритмом життя маленького міста, де всі мешканці знають один одного або ж мають спільних знайомих. Цьому неквапному стилю життя протистоїть динаміка людей із великих міст, де соціальні та економічні зміни відбуваються швидше.

Маркетолог Олександр Петренко разом із сім'єю (дружиною та донькою) два роки тому залишив Харків і оселився в Ужгороді. На фоні початку повномасштабної війни його працедавець вирішив перенести частину бізнесу до Закарпаття, включаючи магазини та салон краси.

"Ми впровадили в Ужгород нові бізнес-ініціативи, які тут раніше не були відомі, - ділиться Олександр. - Це викликає різні реакції: когось це дратує, а хтось вважає, що це свідчить про покращення бізнес-клімату – мовляв, "свіжа кров". Але й нам не все до вподоби в місцевому стилі життя. Люди тут не поспішають. Вони звикли завершувати робочий день о 17-й годині і не відзначаються пунктуальністю. Вихідні для них – це свято, свята – також. А ми, в свою чергу, звикли працювати і повертатися додому о 11-й вечора. Вони стверджують, що Ужгород – це місто для життя, а не для безперервної роботи. А ми, навпаки, звикли до інтенсивної праці там, де живемо. Я довго шукав вдале порівняння і тепер кажу так: Закарпаття, в порівнянні зі Сходом України, подібне до Греції в Європі – тут все відбувається повільніше."

Олександр переконаний, що переселенці внесли чимало корисних змін в життя Ужгорода. Як приклад він наводить ситуацію з пішохідними переходами: до початку війни їх було небагато, і це всіх влаштовувало, оскільки кількість автомобілів також була незначною. Однак тепер, коли трафік суттєво зріс, ситуація з переходами залишилася незмінною. Саме з цим питанням почали активно займатися переселенці:

"Ми направили офіційні запити та намагалися переконати представників влади, і вони звернули на нас увагу. Ситуація з безпекою на дорогах стала кращою," - ділиться Олександр.

Про переваги, які приносять "нові ужгородці", розмірковує й Тетяна Літераті:

Коли переселенці знайшли своє місце, відчули полегшення і трохи заспокоїлися, вони почали активно виявляти себе. Це відбувається все більше й більше. Вони внесли нове життя в Ужгород. Багато з них перенесли свої бізнеси - малі виробництва, ресторани - до цього міста. Особливо активні серед них харків'яни. Справді, здається, що дух Харкова тепер присутній скрізь - це неймовірно енергійні та креативні люди.

Схожу думку висловила і Тетяна Річіна, підкресливши, що в містечко приїхало безліч талановитих спеціалістів, які "оживили" спокійне середовище.

"Якби не нові спеціалісти, ми б продовжували жити у своїх звичних рамках, прогулюючись перевіреними шляхами. Проте з'явилися нові перукарі, медики, педагоги, кондитери, автомеханіки... і це стало потужним стимулом для місцевих", - зазначає Тетяна Річина.

Закарпаття розвивається не лише завдяки малому бізнесу. У весняний період 2024 року стартувало будівництво вузькоколійки європейського стандарту, що з'єднає Чоп і Ужгород на відстані 22 км. Це створить можливість для обласного центру стати важливим транспортним вузлом з прямими зв'язками з Віднем, Братиславою, Кошице, Будапештом, Прагою, Бухарестом, Дрезденом та Белградом. Завдяки цьому, як пасажирські, так і вантажні перевезення з Європою стануть швидшими, що додатково підживить економічний розвиток цього регіону.

Ще один обнадійливий проєкт у сфері відновлювальної енергетики – вітрові електростанції. У цьому напрямку активно працює компанія Friendly Wind Technologies, яка переїхала з Краматорська Донецької області. У 2022 році вона розпочала процес перенесення свого заводу з виробництва промислових вітрогенераторів до Закарпаття.

У новому індустріальному парку в Перечині, розташованому приблизно за 20 км від Ужгорода, було встановлено нове обладнання. Процес демонтажу, переїзду та монтажу зайняв близько року. Наразі завод успішно функціонує. Раніше компанія активно займалася розвитком вітрової енергетики в Криму, а також у Луганській та Донецькій областях, реалізувавши безліч проєктів. Проте, всі вони залишилися на територіях, що були окуповані. Про це повідомила Ольга Поштак, заступниця директора Friendly Wind Technologies.

На даний момент підприємство займається розвитком вітрових електростанцій у Карпатах, які складаються з кількох інженерно інтегрованих вітрових турбін. Перша стадія проекту передбачає встановлення та запуск 16 вітрових генераторів, з яких два вже успішно функціонують.

Вигода від релокації великого бізнесу є очевидною як загалом для Закарпаття, так і для конкретно місцевих спільнот. Той самий Перечин ще нещодавно був дотаційним містом, проте зараз має від Friendly Wind Technologie надходження у вигляді місцевих податків на розвиток громади. У 2023 році - 51 млн грн, а на кінець 2024 року - близько 90 млн грн.

Проте не всім підприємствам, які переїхали, вдалося адаптуватися в Закарпатті. Варто звернути увагу на ще одну характеристику цього регіону — особливості його політичного середовища, що безпосередньо впливають на економічні умови. Чотири кордони з сусідніми країнами створюють не лише певну екзотику, але й сприяють розвиткові великої контрабанди. Це явище об'єднує як впливові клани, так і простих людей, які живуть у цій місцевості. Хоча рівень доходів у різних групах населення суттєво відрізняється, "годівничка" залишається спільною для всіх.

В розмовах не під запис деякі мої співбесідники серед переселенців зізнавалися, що їхні спроби зацікавити місцеві громади інвестиціями, податковими надходженнями та іншими "плюшками" від переведення на дані території підприємств зі Сходу України зустрічали настороженість, а то й відвертий спротив. Люди бояться пускати до себе "чужинців". Прямих і зрозумілих пояснень цьому, звісно, не висловлюють, але дають зрозуміти: нащо, мовляв, нам ваші незрозумілі інвестиції, нас і без них ситно годує кордон.

Проте, таке ставлення нагадує лід, який, хоч і здається твердим, все ж можна розтопити. Проте це не завжди вдається здійснити миттєво або без зусиль.

***

Дивовижні метаморфози стародавнього міста продовжуються. У минулому столітті Ужгород змінив п'ять різних державних прапорів на своїй головній щоглі, а сьогодні - залишаючись найзахіднішим географічно українським містом - він активно знайомиться з культурами інших регіонів України, що, безумовно, його збагачує.