Історія Вадима Сухаревського: лідера, що трансформував використання дронів у бойових діях.

"Ми трансформували принципи війни", -- ці слова полковника Вадима Сухаревського, відомого під псевдонімом "Борсук", не є оцінкою впливу певних подій в українських збройних силах, а свідчать про успішне виконання поставлених цілей. "Борсук" — один із командирів, який розробляє, впроваджує та тестує власні правила безпосередньо в бойових умовах.

У 2024 році він очолив Сили безпілотних систем — інноваційний підрозділ ЗСУ, який не має жодних аналогів у світі. Ця структура реалізувала численні точкові удари по авіабазах, складах озброєння, нафтопереробних заводах та інших важливих об'єктах на території Росії.

За кулісами кожної з таких операцій приховано не просто ефективний дрон, а ціла система, концепція, команда. А також особа, яка взяла на себе зобов'язання створити все це.

Останні версії підручників з історії та військової справи вже не відповідають сучасним вимогам для вивчення війни. У сучасній артилерії мобільність стала важливішою, ніж вогнева потужність. Панування авіації залишилося в минулому, а безпілотні дрони тепер вважаються найефективнішою точною зброєю. Конкуренція в арсеналах сфокусована на радіоелектронній боротьбі, а для нових призовників навички пайки електроніки стали настільки ж важливими, як і вміння викопувати окопи та обслуговувати зброю.

Вадим Сухаревський став одним із перших, хто вийшов за межі технологічних складнощів та вартості дронів, вбачаючи в них нові можливості. Більше того, він відкрив для себе нову стратегію ведення бойових дій. На його думку, війна – це простір для виконання завдань, який потрібно перепрограмувати. У ситуації, коли йдеться про протистояння з Росією, чекати на офіційні правила та настанови не було часу, тому він вирішив створити їх власноруч.

"Дрон — це не лише пристрій, а й засіб асиметричної боротьби. Він надає можливість слабшій стороні завдавати ударів по сильнішій, причому в місцях, де супротивник не готовий до цього", — акцентує увагу Сухаревський.

Вадим Сухаревський з'явився на світ у містечку Берегово, що в Закарпатті. Він проходив службу в десантних військах, здобував освіту в Львівському інституті Сухопутних військ і брав участь у миротворчій місії в Іраку. Проте його справжня історія почалася 13 квітня 2014 року.

Коли в Слов'янську з'явилися "зелені чоловічки", українські військові сумнівалися, але Сухаревський залишився рішучим. Його команда відкрити вогонь на ураження стала першим бойовим зіткненням ЗСУ з російськими силами в конфлікті, що триває вже 11 років, і водночас це було прямим порушенням наказу вищого командування. Сьогодні його вважають людиною, яка кардинально змінила хід історії.

У 2016-му Сухаревський очолив 503-й батальйон морської піхоти, який на той час був забезпечений усім необхідним, окрім найважливішого: боєздатності. За два роки під його керівництвом батальйон став зразковим.

"Десантник відпочиває, коли рухається," -- казав "Борсук" своїм новим підлеглим. Він також пропагував свою власну стратегію, яка виявилася єдиною реальною проти терористичних груп РФ: "Якщо бачиш ворога -- вогонь на ураження".

Після початку масштабного вторгнення в 2022 році Вадим Сухаревський отримав призначення на посаду командира 59-ї мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Бригада опинилася в непростій ситуації; втома, виснаження, дезорганізація та психологічна апатія, викликані першими втратами, стали для підрозділу навіть більшим випробуванням, ніж нестача техніки.

"Команді не потрібно було натхнення у вигляді слоганів. Їй потрібні були відновлення контролю, стабільності та дисципліни. А найважливіше — визнання власної сили," — зазначав Сухаревський.

Через це його перші рішення на новій посаді стосувалися не бойових операцій, а налагодження рутини. Чіткий режим дня, нова система чергувань, ротаційні графіки, особисті розмови з бійцями, скасування "паперових фільтрів" і повернення фокусу на бойову підготовку дали неочікуваний для багатьох чудовий результат.

Сухаревський не лише впорядкував ситуацію, але й трансформував стиль керівництва. Бригада досягла високої ефективності, адже внесок кожного солдата був гідно визнаний, а роль командира стала явно помітною. Сухаревський завжди був поруч зі своїми підлеглими на всіх етапах — від навчань до ротацій на передову.

"Командир -- це не тільки посада, це довіра. Якщо тебе не чують -- ти не командир. Якщо тебе чекають на позиції -- значить, ти там потрібен", -- каже Сухаревський.

14 листопада 2022 року саме воїни 59-ї бригади під керівництвом Сухаревського увійшли до звільненого від окупантів Херсона. Цей момент став яскравим свідченням того, що підрозділ перетворився на надійну бойову силу, готову впоратися з найскладнішими викликами.

У 2023 році стало зрозуміло, що війна переходить у новий етап. Дrones, які раніше використовувалися лише для коригування артилерійських ударів, стали незамінним елементом в бойових діях на фронті. Вже в 2024 році Україна успішно завдавала удари по стратегічно важливим об'єктам у глибині Росії, порушуючи логістику, знищуючи склади, авіабази та нафтопереробні заводи. Проте залишалася одна суттєва проблема — відсутність централізованого механізму для стандартизації, планування, постачання та управління такими операціями. Інакше кажучи, не вистачало чітко визначеного стратегічного керівництва.

У червні 2024 року президент Володимир Зеленський видав указ, що передбачає створення нової гілки сил — Сил безпілотних систем (СБС). Це стало першим випадком в Україні та у світі, коли безекіпажна військова техніка знайшла своє офіційне визнання, отримавши чітко визначене призначення, статус, командну структуру та специфічні завдання.

Коли Вадима Сухаревського запросили до Офісу президента, він очікував на формальність -- можливо, державну нагороду, можливо, соціальне питання, давно відкладене.

"Я очікував, що мені скажуть: 'Ось твій орден'. Натомість почули: 'Ти очолиш війська, яких поки що немає'. Я лише запитав: 'Коли буде старт?'" -- згадує Сухаревський.

Йому було поставлено завдання заснувати з нуля нову військову силу. Без жодного попереднього прикладу, без належної інфраструктури та без аналогів у НАТО чи Ізраїлі. Проте з ясним завданням: сформувати таку систему, яка забезпечить Україні технологічну потужність і непередбачуваність для супротивника.

"Борсук" успішно впорався з поставленим завданням. Протягом перших дев'яти місяців функціонування СБС те, що ще до початку повномасштабного вторгнення виглядало як наївна фантастика, стало звичайною бойовою реальністю.

"Раніше дрони розглядалися лише як допоміжний засіб — інструмент для використання на рівні підрозділів, наприклад, для розвідки або ударів по конкретних цілях. Нині ж це вже окрема військова складова, яка виконує не просто підтримку, а й стратегічні місії," — зазначає Вадим Сухаревський.

Використання безпілотних літальних апаратів перетворилося з додатка до звичайних військових сил на ключовий елемент стратегії сучасних бойових дій. Те, що колись вважалося лише спостереженням з висоти або просто керованою бомбою, тепер стало потужним інструментом для завдання ударів на відстані до двох тисяч кілометрів, впливу на логістику супротивника, порушення його ритму в глибині тилу та знищення оперативних планів. Це ефективний та економічний спосіб реагування на системи, які вартують в сотні разів більше, вимагають висококваліфікованого персоналу, додаткового захисту та складного обслуговування.

Сухаревський зазначає: якщо раніше противник готувався до атаки, сьогодні він змушений готуватися до невідомого. ППО більше не стримує загрозу, а реагує на неї, причому часто неорганізовано і неефективно.

Російські збройні сили змушені переглядати свої оборонні стратегії та зосереджуватися на тих ділянках, де вони піддаються атакам українських безпілотників. Навіть Чорноморський флот, який мав амбіції домінувати на півдні, сьогодні виявився змушеним ховатися в портах, остерігаючись не лише ракетних ударів, а й атак безекіпажних катерів.

"Ми не лише зменшили вплив супротивника, -- зазначає командувач СБС. -- Ми трансформували основні засади цієї війни."

СБС рухаються ще далі і розвивають наземні автономні платформи, які самі знаходять ціль, обходять перешкоди і наносять ураження, і морські системи, що несуть важке озброєння і діють як повноцінні флотилії без команди.

У 2025 році командувач продовжив розвиток СБС, ініціювавши створення 9-ї бригади безпілотних систем -- окремого ударного формування, яке має стати мобільним і високоточним інструментом тиску на глибокі тилові цілі противника. Це не просто розширення структури, а перехід до формування повноцінного "ударного кулака" у безпілотній війні.

За інформацією Сухаревського, у майбутніх масштабних конфліктах, незалежно від місця їх проведення, один загін безпілотників битиметься проти іншого, в той час як люди лише спостерігатимуть за перебігом подій і вноситимуть корективи.

"Ми довели, що країна без флоту може знищити флот, країна майже без авіації -- паралізувати авіабази. І що дрони -- це не просто зброя. Це нова валюта безпеки", -- каже він.

Таке визначення має глибокий сенс. Безпілотники, незалежно від їх типів, з простого технічного засобу для армій перетворилися на важливий політичний елемент, який служить як інструмент стримування та впливу на стратегічному рівні. Їхній вплив уже не оцінюється в кілограмах вибухівки, а в геополітичних наслідках.

Сучасні методи, що їх використовують Сили безпілотних систем, вже викликають інтерес у військових експертів країн НАТО, Ізраїлю, Японії та інших націй, які активно переосмислюють природу сучасного конфлікту.

Вони досліджують український досвід як джерело практичних рішень, починаючи від тактики використання дронів у роях до оперативного мислення, зосередженого на даних, швидкості дій та асиметричних підходах. Українське поле бою виступає як передова військова лабораторія, де в реальному часі тестуються теорії бойового застосування підрозділів XXI століття.

Конфлікт триває — щоденний, складний і динамічний. Ніхто не може точно передбачити, скільки ще часу і зусиль знадобиться для його завершення. Проте вже сьогодні ясно: українські безпілотні системи представляють собою не просто адаптацію армії до умов війни. Це потужний інструмент, який може змінити ці умови на свою користь.

Те, що зараз народжується в українських штабах і майстернях, у підрозділах і лабораторіях, завтра стане темами навчальних програм у штабах НАТО. І під цим досвідом буде не лише ім'я командувача, а й колективний підпис покоління, яке зробило неможливе -- і зробило це добре. Бо інновації у сфері безпілотної техніки не для іміджу. Вони -- для виживання. Для того, щоб залишитися у грі, витримати темп, переважити якісно там, де менші чисельно. І перемогти.