Рубрика: Культура

27 грудня

Хто сказав, що Ужгород — не театральне місто?

foto

Роздуми навколо двох ювілеїв театру Срібної Землі.

На початку листопада цього року в Ужгороді було урочисто відзначено 65-ту річницю Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру, який, згідно з постановою Ради Народних Комісарів Закарпатської України від 12 листопада 1945 року, розпочав свою активну творчу діяльність у щойно визволеному від фашистів краї. Ця дата вважається в нашій області днем початку літочислення повоєнного професійного драматичного театру, хоча історично склалося так, що вона не є єдиною хронологічною віхою становлення театрального мистецтва на теренах Срібної Землі, адже багата і різноманітна історія театру в місті над Ужем дещо відрізняється від інших регіонів України.

В історії національно-культурного життя краю є ще одна знаменна і пам’ятна для шанувальників мистецтва Мельпомени подія — створення в Ужгороді „Руського театру товариства „Просвіта”, якому в січні 2011 року виповнюється 90 років. Це відбулося за ініціативи видатного політичного і громадського діяча, науковця і патріота, борця за незалежність краю, колишнього президента Карпатської України, нині Героя України Августина Волошина і, безперечно, стало для закарпатців знаковою і доленосною історичною подією ХХ століття.

В умовах іноземного поневолення з 1919 по 1938 рік Підкарпатська Русь перебувала на правах автономії у складі Чехословаччини – на початку нині вже далеких 20-х років минулого століття при щойно створеному товаристві „Просвіта” було сформовано театральну комісію під головуванням Августина Волошина і трьох членів — Михайла Бращайка, Володимира Бірчака та Олекси Приходька. Саме ця просвітянська група людей і провела фактичне відкриття „Руського театру товариства „Просвіта” на базі драматично-хорового товариства „Кобзар” в Ужгороді (диригент Олекса Приходько), яке було організовано групою хористів, що виділилася зі складу знаменитої на той час в Європі Української республіканської капели під керівництвом незабутнього Олександра Кошиця.

15 січня 1921 року в Ужгороді відбулися велелюдні урочисті збори „святочного одкриття” названого театру та показ української народної драми „Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М.Старицького (режисер М.Біличенко, художник М.Коник, диригент Я.Воска ). До цього з промовою виступив керівник театральної комісії „Просвіти” Августин Волошин, який, зокрема, виголосив надзвичайно актуальні і для нашого сьогодення слова про те, що „...театр має бути храмом, котрий проповідує правду, чистоту обичаїв, благородні ідеали культурної жизні, має бути школою, в котрій можна багато навчитися” і що сьогодні „кладемо камінь під побудову нашого театру, сеї дуже важної інституції культури, без котрої народне життя не може розвиватися”. Так розпочав свою діяльність у нашому місті стаціонарний український театр, директором якого тоді ж було призначено представника драматично-хорового товариства „Кобзар” Романа Кирчіва.

А вже в серпні 1921 року на чолі цього фактично першого професійного театру Срібної Землі став відомий корифей українського театрального мистецтва Микола Садовський, який свою роботу розпочав із постановки знаменитої української народної опери С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”, а за два роки активної діяльності ним було введено в діючий репертуар молодого театру близько двох десятків відомих на той час творів української театральної класики.

Якщо на першому етапі свого існування „Руський театр” переважно звертався до популярної на той час, але легшої з боку режисерського вирішення і близької по духу української драматургії на побутово-історичну тематику, то згодом, крім таких традиційних творів, як „Майська ніч” М.Лисенка, „Гайдамаки” за Т.Шевченком та „Катерина” М.Аркаса, на ужгородську сцену вийшли не тільки складніші вистави світової класики, але й оперети і навіть опери. Досить сказати, що видатний діяч українського та російського театрального мистецтва, автор книжки „Мистецтво актора” Олександр Загаров, який улітку 1923 року змінив на посаді головного режисера „Руського театру товариства „Просвіта” Миколу Садовського, поставив на сцені молодого провінційного театру такі вистави, як „Тартюф” Жана Батіста Мольєра, „Мірандоліна” Карла Гольдоні, „Вовки” Ромена Роллана, „Батько” А.Стрінберга, оперу „Продана наречена” Б.Сметани, оперету „Сільва” І.Кальмана та багато інших і таким чином підніс рівень театрального мистецтва в місті над Ужем на якісно новий професійний щабель.

Поряд із Загаровим у названому театрі активно працювали відомий композитор і диригент Ярослав Барнич (автор оригінальних українських оперет на закарпатську тематику — „Гуцулка Ксеня” і „Шарика”), а також такі відомі діячі українського театрального мистецтва того часу, як Микола Певний, Федір Базилевич, Микола Аркас, Володимир Лібовицький, брати Юрій-Августин та Євген Шерегії, котрі й після звільнення Загарова продовжували організовувати діяльність театру в усі періоди його піднесення та падіння. Так, Федір Базилевич разом з іншими названими вище корифеями театрального мистецтва краю всіма можливими засобами пробував рятувати „Руський театр”, надаючи йому в дні скрути навіть інші назви – „Руський театр реєстрового дружества” (1930 рік), „Руський театр імені Миколи Садовського” та „Земський підкарпатський народний театр” (1934 рік), а Микола Аркас та брати Юрій-Августин і Євген Шерегії вже в 1934 році титанічними зусиллями спочатку заїздами на репетиції у Великий Бичків та Хуст, а з 1936 року постійно в місті Хусті зуміли розгорнути успішну діяльність українського театру під символічною назвою — „Нова сцена”. Її успіхи були настільки вагомими і помітними, що уряд нового державного утворення, яке діяло спочатку в складі демократичної Чехословаччини, а згодом отримало самостійність під назвою Карпатська Україна, надав цьому неординарному творчому осередкові в 1938 році дуже високий статус з офіційною назвою „Український державний національний театр „Нова сцена” в Хусті”.

Крім названих керівників театру (М.Аркас раптово помер у 1938 році і був похований у Хусті), до творчого складу „Нової сцени” в його зоряний період — з листопада 1938-го по березень 1939 року — входили такі відомі на теренах краю актори та співаки, як Марія Шерегій, Марта Долинай, Василь Бідяк, Гриць Божок, Іван Шутко, Михайло Цірікус, Василь Йосипчук, Дмитро Цугорка, Марія Кукурузова, Семен Петрашко, Марія Петрашко, Марія Павлюк, Олена Павлюк, Варвара Лакатош, Євген Приходьмо, Олена Батько, Микола Куцин та інші.

Репертуар „Нової сцени” 30-х років минулого століття (за оцінками багатьох дослідників українського театрального мистецтва) може і нині слугувати взірцем для наслідування, адже театр навіть у ті складні часи, в умовах іноземного поневолення, проводив серед населення краю величезну просвітницьку роботу, активно популяризуючи кращі зразки драматургії української та світової класики.

Найактивнішим періодом його діяльності став останній рік роботи, коли в діючий репертуар було введено понад два десятки найрізноманітніших вистав. Але сталося так, що проголошену в березні 1939 року самостійну державу — Карпатську Україну було потоплено угорськими фашистами в крові на Красному полі поблизу Хуста, а з нею припинив своє існування і український театр „Нова сцена”. Останньою підготовленою до прем’єри, але так і не зіграною виставою стало знакове музично-драматичне полотно „Гайдамаки” за творами Т.Г.Шевченка, музику до якої написав наш земляк Євген Шерегій.

Відомо, що вже в далеких 1923-1927 роках старший із Шерегіїв Юрій-Августин був учасником аматорських українських театральних гуртків Ужгорода та Праги, у 1927—1930 рр. – актором і режисером українського драматичного гуртка „Верховина” у Празі, у 1931—1932 роках — керівником театральної студії „Веселка” в Ужгороді, а також актором, режисером і автором п’єс для „Руського театру” М.Аркаса та директором українського театру „Нова сцена” у 1934—1939 рр. Після кривавих подій у Хусті, з 1939-го і аж до 1990 року (до самої смерті), працюючи в українських театрах Хорватії, міста Дрогобича на Галичині, містах Комарно Угорщини та Пряшов, Кошице і Братислава Чехословаччини, Юрій-Августин Шерегій не припиняв активних творчих зв’язків із повоєнним українським муздрамтеатром в Ужгороді та деякими іншими театрами України.

Старший Шерегій — автор 32 п`єс, багато з яких ним було поставлено українською мовою в різних театрах Закарпаття, Чехословаччини та Хорватії.

На початку 2010 року в Ужгороді було урочисто відзначено 100-ліття від дня народження видатного актора, співака, диригента і композитора Євгена Шерегія, який практично упродовж усього свого свідомого життя віддавався служінню українському театральному мистецтву та народній творчості Срібної Землі.

В репертуарі Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру, де упродовж 1946—1964 рр. Євген Шерегій був музичним керівником, до сьогодні на чільному місці написана братами ще в 30-х роках минулого століття оперета на закарпатську тему „Танго для тебе” („Флірт і кохання”).
Ювілейний, 65-й театральний сезон в обласному центрі відкрито 11 листопада прем’єрним показом вистави з народного життя краю за п’єсою відомого закарпатського письменника Дмитра Кешелі „Дорога до раю” (режисер-постановник — народний артист України А.Філіппов, художник-постановник — заслужений діяч мистецтв України Е.Зайцева, композитор — заслужений працівник культури України В.Кобаль, балетмейстер В.Бабука, аранжувальник В.Короленко, диригент Т.Бабець).

Того ж дня було репрезентовано і щойно надруковану видавництвом „Карпати” нову книгу нарисів про діяльність театру Срібної Землі під назвою „Любов глядача – найвище визнання”. Названа книга – золоті сторінки історії та сьогодення театру Срібної Землі, оповіді про життя і творчість багатьох діячів мистецтва Мельпомени краю та про нині діючий репертуар мистецької установи, який налічує понад 30 найрізноманітніших постановок, серед яких на чільному місці, знову ж таки, невмируща „Наталка Полтавка” І.Котляревського, „Ретро” О.Галіна, „Додому” Л.Розумовської, „Витівки Хануми” за А.Цагарелі, „Слон” О.Копкова, „Судний час” І.Козака, „Обережно – жінки!” А.Курейчика, „Банкрот” (”За двома зайцями”) М.Старицького та інші.

У дні святкування 65-ї річниці Закарпатського обласного муздрамтеатру шанувальниками театрального мистецтва та громадськістю краю було порушено клопотання про присвоєння головному театру краю імені братів Шерегіїв.

Враховуючи той факт, що за життя корифеї нашого театру не були достойно пошановані, це саме зараз стало б гідною оцінкою їхньої творчості.

Василь КОБАЛЬ, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії імені братів Шерегіїв,  "Новини Закарпаття"


27 грудня 2010, 15:58




Схожі новини


Аліна Паш зняла документальний фільм «Pintea»

В рамках Другого міжнародного фестивалю моновистав «Монологи над Ужем» ужгородці зможуть побачити 12 вистав

"Паланок" долучився до грантового проекту ЄС "СМАРТ Музей: сучасні форми представлення культурної спадщини"

В Ужгороді відбудеться традиційний міжнародний фестиваль органної музики ім. Н.Висіч (АНОНС)

Закарпатський академічний обласний театр ляльок "БАВКА" відкриває свій театральний сезон

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину