Рубрика: Культура

14 грудня

Ужгородський художник Андрій Коцка чимало малював просто біля будинку

foto

Чи памятають будинки своїх господарів? Напевно, якщо ті прожили там недаремне, а яскраве і творче життя. Хата на затишній вуличці Вінничній ще досі бачить сни про свого власника. Там до вісімдесят сьомого жив Андрій Коцка.

Відомий як художник, він чимало зробив для свого міста як громадський діяч. Про це, відзначаючи дев’яностоп’ятиріччя майстра, згадували у меморіальному музеї. І будинок, що береже його чудові картини, стиха радів у душі, ніби хазяїн знову повернувся додому.

Андрій Коцка завжди вертався сюди із подорожей. Це його місто. В Ужгороді він був першим директором будинку народної творчості, готував як художник концерти крайових талантів, працював із Закарпатським народним хором, зрештою — Андрій Андрійович був першим начальником ужгородської народної міліції, ну а відтак прославив місто, в якому творив, своїми мистецькими роботами.

На подвір’ї звучить його улюблений інструмент — Андрій Андрійович колись сам радо грав на скрипці. Про класика говорять добрі слова, а втім, художник був вельми неоднозначною особистістю. Експонуються картини майстра, — виставку оновлено — та головне: у будинку, що переданий Ужгороду дружиною Андрія Коцки, живуть не тільки його пензлі, що ніби й зараз готові написати карпатський пейзаж, а то й личко верховинки. На затишній Вінничній ще досі живе класик — тут наявний його дух, нехай хата уже не домівка, а музей.

Та й обійстя буяє соковитими барвами — Андрій Андрійович недарма чимало малював просто біля будинку. А у самому домі-музеї так само розкладені фарби. Щоправда, свіжий букет на них нагадує, що вони уже — як пам’ять. Барви — особлива для Коцки річ. Він увійшов в історію закарпатського малярства першою чергою через свою власну палітру. Гармонію кольору, як її відчував Коцка, не вдається повторити. А тим часом і досі про яскраві спалахи в закарпатській природі дехто каже — це коцчині кольори.

Яскравий, щирий і майстерний. Той, хто в портретах намагався витворити образ верховинської мадонни, той, хто надав закарпатському пейзажу нової експресії. Таким був Коцка — зірка з плеяди найвидатніших талантів Закарпаття, із тих митців, які вирізнялися багатогранними вміннями та — хистом, гідним Європи. Але Коцка — це закарпатський європеєць. Ця валіза, що об’їздила не тільки Старий Світ, пам’ятає великі мандри. І завжди разом з ним поверталася додому, в Ужгород. Туди, де він у колі колег і друзів, бо, окрім малювати, Коцка любив спілкуватися.

Наш сьогоднішній класик Володимир Микита ще й досі відчуває свій зв’язок із Андрієм Коцкою. Нехай у манері двох величин нібито замало спільного, та їх поєднує глибока народність творчості. А вона надає полотнам щирості і неповторності. Оригінальність була властива і самому Коцці. Його сприймали не всі, та ті, хто спостерігав майстра зблизька, його не забувають. Ефектний був чоловік та чудовий художник. Його картини, як коштовності, набувають з часом все більшої ціни. У них є якась проста, та нерозгадана загадка. Бо сьогодні на насиченому ринку картин знаменитих закарпатців практично нема копій з творів Андрія Коцки. Бо цього, кажуть, не повторити.

Віктор Злива, Репортер


14 грудня 2010, 13:17




Схожі новини


Вийшов друком туристичний путівник Ужгородом

В Ужгороді завершився ІІ міжнародний фестиваль моновистав

Аліна Паш зняла документальний фільм «Pintea»

В рамках Другого міжнародного фестивалю моновистав «Монологи над Ужем» ужгородці зможуть побачити 12 вистав

"Паланок" долучився до грантового проекту ЄС "СМАРТ Музей: сучасні форми представлення культурної спадщини"

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину