Рубрика: Культура

11 липня

Пленер у Квасах об’єднав митців зі "столиці" та глибинки Карпат (ФОТО)

foto

Коли мені запропонували поїхати на пленер художників у село Кваси Рахівського району, погодилася не роздумуючи. Не злякали ні спека, ні 500 км 10-годинної дороги, бо дуже люблю Рахівщину за гостинність, привітність та безпосередність її мешканців. І хоча не раз бувала на подібних мистецьких заходах, все ж цікаво було ще раз побачити творчий процес зсередини, поспілкуватися із митцями. Що, зрештою, пропоную й читачу.

«Стан природи не мож придумати, увідіти треба»

Кваси, які знані далеко за межами країни санаторієм «Гірська Тиса», зустріли свіжим повітрям, горами та…родиною Айбів. Саме пані Наталка та пан Володимир стали ініціаторами та організаторами пленеру задля благородної мети – увіковічнити для нащадків на полотні красу рідної місцини. Ця краса, до речі, починається вже із їхнього обійстя «Над Тисою», яке розташоване над річкою Чорна Тиса, де й поселили 12 закарпатських художників. А цей запах свіжої фарби від їхніх робіт, які на час нашого прибуття висихали на балкончику, та який змішався із запахом гірської води, словами не передати! На них – природа під горою Драгобрат, яку митці побачили по – різному напередодні.

Нині ж (на другий день їхнього перебування) після обіду знаходимо митців за кілька кілометрів у селі Лазещина (столиці фесту «Гуцульська ріпа») біля підніжжя таких популярних у туристів гір Говерла та Петрос. Кожен із мольбертом розташувався на певній відстані один від одного. Обгорілі носи, руки у фарбі – це, кажуть, ніщо, головне -«їжа»для полотен. Під час спілкування з’ясувалося, що приїхали митці із двох об’єднань -Спілки професійних художників із Ужгорода, яке очолює Василь Брензович та міжгірці із «Карпатських кольорів», де головою Василь Шиндра. У чоловічому колективі мали і двох тендітних мисткинь – Любов Слободську та Людмилу Боршош – Літун. Однак останні через спеку «втекли»із господарями у Кваси, бо тут сховатися від сонця було ніде. «Я трохи засмучена, – кинула на прощання пані Люба, – бо день пройшов задарма, нічого сьогодні не зробила. Сонечко збило з пантелику».

Василь ШиндраЧоловіки вистояли, творячи етюди до вечора. Під час процесу майже не розмовляють один з одним. Творчу тишу своєю появою та запитаннями порушила я. Першим на моєму шляху трапився Василь Брензович, який родом із села Люта (нині мешкає в Ужгороді), тут із синами Анатолієм та Василем. «Із одних гір, рідних березнянських, опинився серед інших. І суть не в тому схожі, чи ні. Тут нас усіх об’єднує любов до природи, тут вчимося у природи і один від одного. Мовляв, ти чого так намалював, а я так це вижу. Тут спрацьовує змагальний варіант – як тото я роблю, а він-ні. Та й стан природи не мож придумати, увідіти треба», – вводить у курс справ художник зі стажем. Сини, які вже здобули художню освіту, сказали, що пленери для них – це можливість, творячи, відпочити від буднів.

Ужгородець Віктор Сірко, розташувався якнайближче до…гір. Малюючи каже, що пленери обожнює, бо це своєрідна «споконвічна»традиція художників і перевтілення у полотно. «Люди бачать кольори, а художник-колорит, відтінки. Їх більше цікавить «кілько стоїть» робота, як тут питали, на що у нас є вже фігля «століттями стоїть». Хоча для мене критерієм успіху є саме глядач. Успіх не на папері, а всенародний. Коли при зустрічі люди кажуть «у мене є ваша робота»або в галереї у Празі після попереднього перегляду дають «добро» виставляти мої роботи»,- ділиться митець. І ось вже домальовані Петрос і Говерла …падуть на палітру. «Це не просто так, гори розсердилися і наслали вітер,- фіглює пан Сірко. Після очистки різнокольорових плям, стан природи на полотні стає іншим. «Та він і в реалі щохвилини інший»,- додає співрозмовник.

Із «сусідом»- художником із Ботфолви Робертом Товтом теж сталася така оказія – свіжий етюд впав у траву. У майстра, до речі, літні гори вийшли осінніми. Але це його творче бачення. «Я люблю пленери і взимку, і влітку, і навесні. Постійно малювати лише якусь одну пору року набридає»,-зізнається. Він же має оригінальну родзинку – тримає в одній руці одразу кілька пензлів. Пояснює, що пензлів у художника повинно бути не менше двадцяти, а холсти, зазвичай, купують у спеціалізованих магазинах (один коштує 140 гривень).

Перебазовуюся до міжгірської художньої братії. Різьбяр Василь Шиндра із Синевира каже, що міжгірські гори йому все ж ближчі, але й «тут є оригінальні речі, отримав приплив неймовірної енергії». «Із власними роботами розлучаюся легко, бо коли вони у людей – лише тоді живуть», – резюмує майстер. Інший різьбяр Михайло Кінч із райцентру зізнається, що на полотні «мало прибріхує », бо вдома гори – смерекові, а тут букові. Тут більше синьої фарби, вдома – зеленої, на Березнянщині гори аж горять. «Хоча почуваю себе тут дуже комфортно»,- каже митець. Його колега Володимир Глеба не приховує, що краєвиди йому не знайомі. «Ми, художники, бачимо одне, а малюємо зовсім інше. Це як той вареник:смачний, коли їж, а коли готуєш, то зовсім інший смак», – каже пан Володимир. «Кожна гора має своє обличчя, – додає інший художник Іван Вегеш, – наша Кам’янка – це не Петрос чи Говерла. Важливо передати чистоту тих гір». Найстарший із «пленеристів» 71-річний Василь Сенько, потягуючи цигарку, фіглює: «Із Келечина родом, із Ізок ходом». «Я пішов на пенсію, щоб малювати. Мене свого часу не прийняли в художнє училище, так і сказали, що я не знаю малювати. І це правда. Але мистецтво все ж перемогло, і мене вчить тримати пензля в руках художник Василь Свалявчик, з яким їздимо на природу».

 «Най се малюють»

Реакція місцевих на появу митців у селі неоднозначна. Прибігали дітки зі своїми роботами і питали, чи добре намалювали. На наше запитання одна жінка сказала: «Дякувати Богу, що приїхали. Най се малюють». Комусь навіть робили зауваження, мовляв, чого ви такою великою Говерлу намалювали. На що художники відповідали, що на полотні возвеличили їхню гору. Інші просили …не вивозити від них гори. Повні вражень майстри складають мольберти, роботи і чекають на авто господарів та робочу «Ниву», за кермом якої їхній син, майбутній юрист Володимир. Ми підрахували, що нині дві гори були намальовані в середньому 24 рази (хтось створив одну, а хтось три етюди). Такої уваги з боку художників ці величні гори не знали.

А тим часом у садибі Любов Слободська, яка приїхала аж із села Руський Мочар Великоберезнянського району, заходилася малювати в холодку піони. «Ви знаєте, у моїй творчості була 10-річна перерва. Рада, що приїхала, бо тут настільки комфортно себе почуваю, тут спілкуюся із такими як я. У чотирьох стінах розкритися по-справжньому не можеш, лише на природі, – зізнається мисткиня. Це муза, аура, тут розвиваєшся». Вона ж зазначає, що тут навіть створила кілька поезій. Людмила Боршош – Літун натомість розташувалася на протилежному березі річки і малювала садибу господарів, чим привернула увагу… дільничного міліціонера, котрий, побачивши не місцеву, поцікавився, де мешкає. Пані Людмила віджартувалася «в тому будинку, який малюю». Правоохоронець побажав успіхів і поїхав. «Не так важливо, як намалюєш, важливо віднайти той настрій. Я все ще в пошуку. І хоча Рахівщину знаю добре, бо тут маю родичів, але ці місця бачу вперше. Це відкриття, це чаруюче», – ділиться відчуттями художниця. Вона ж пояснює, що в кожного майстра є певна палітра кольорів, в якій почуваються комфортно. Хоча кожна пора року диктує свою. Тому й треба їздити на пленери цілорічно, оскільки не виникає прив’язка до певної гамми. «Природа – найбільш досконалий художник у світі»,- резюмує мисткиня.

Палітра – а не півлітра

За вечерею ми поцікавилися у пленеристів, а яка казка в художника. Хтось сказав, що бажає, щоб нарешті знайшовся спонсор, який би заплатив достойні гроші за роботи, а хтось більш приземлені речі –здоров’я близьким і рідним. Далі були приколи із пленерів. Ось один з них – у тячівському селі Калини місцевий хлопчик так захопився роботами, що попросив художника його намалювати. Останній пожартував, що треба гроші. Малий, не довго думаючи, парадно одягнувся і зателефонував батьку, який торгував на базарі, і по-діловому запитав, скільки той продав метрів клейонки. Або інша історія. Художник спускався з гори після завершення пленеру, послизнувся і проїхався вниз із роботами, на яких нічого не залишилося. А одному митцю якось завантажили в багажник авто каміння, останній нічого не помітив і привіз в Ужгород. Щоб хоч якось викрутитися від прискіпливих питань дружини, сказав, що то на будівництво. А якось після пленеру у селі Вишка його організатор Іван Тарасенко почав…малювати. Йому художники навіть подарували мольберт. Саме на природі народжуються і фіглі : палітра- а не півлітра або намалював метри-кілометри. Посиденьки розбавили жару додав спів гості із Тернопілля Наталки Бойко. Такої вдячної публіки, яку, вважає, поєднала одна муза, ще не мала.

Учасники пленеру

Самі газди зізналися, що вперше в такому кількісному мистецькому оточенні, від якого зашкалюють емоції, яке надихає. Тим паче, що планують створити музей народної творчості та ремесел. Саме там оселяться по одній роботі кожного із «пленеристів». Нині у дерев’яній будівлі вже «оселилися» гуцульські костюми, прилад для вичісування вовни, старовинний посуд. «У такий спосіб хочемо рекламувати для туристів наші гори, мистецтво», – каже пані Наталка.
Наступного дня художники малювали на Яблунецькому перевалі, за яким вже Івано – Франківщина. «Сьогодні я сповнена енергії, – каже тендітна Любов Слободська. – Буду творити…». В наступні кілька днів на полотно ще ляжуть славнозвісна Струківська церква у селищі Ясіня, краєвиди в урочищі Погар у Квасах, Тиса. А художники підсумують, що їздили по різних пленерах, завжди були привітні організатори, але таких закоханих у мистецтво, як родина Айбів, ще не мали. Ми ж о 3-й ночі вирушаємо із Квасів на Ужгород, заряджені позитивом, енергією та гостинністю.

Оксана Штефаньо.
Кваси-Ужгород.
«Час Закарпаття»

"Міжгірський район"


11 липня 2012, 7:59
KARPATNEWS.in.ua — Усі новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Вийшов друком туристичний путівник Ужгородом

В Ужгороді завершився ІІ міжнародний фестиваль моновистав

Аліна Паш зняла документальний фільм «Pintea»

В рамках Другого міжнародного фестивалю моновистав «Монологи над Ужем» ужгородці зможуть побачити 12 вистав

"Паланок" долучився до грантового проекту ЄС "СМАРТ Музей: сучасні форми представлення культурної спадщини"

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину