Рубрика: Культура

15 червня

З когорти одержимих. Пам'яті Юлії Зейкан

foto

40 днів тому пішла за межу життя відома журналістка, письменниця, видавець Юлія Петрівна Зейкан. Народилася 13 жовтня 1943 року в селі Білки на Іршавщині. Пишалася своїм родом, завжди з повагою і любов'ю згадувала своїх батьків, розповідала про сестер, племінників.

Любов до художнього слова привела її на філологічний факультет Ужгородського державного університету. Будучи студенткою, брала участь у літературному гуртку. Пам'ятаю її виступи в обговоренні нових книжок письменників Закарпаття і доповідей членів гуртка. Друкувала відгуки і рецензії на твори закарпатських письменників, писала вірші, оповідання, які не поспішала публікувати.

Після закінчення університету вчителювала, працювала в Хустській районній газеті, в Закарпатському обласному інституті вдосконалення вчителів. З 1972 року – в обласній газеті «Закарпатська правда», завідувала відділом культури, науки і освіти. На цій посада зарекомендувала себе як талановитий журналіст і керівник. Не бачу нині у нашій періодиці серед журналістів людини рівня Юлії Зейкан. Вона знала і любила художню літературу, цікавилася життям обласних творчих спілок, сільських клубів, навчальних закладів. Уміла знаходити авторів для написання рецензій на нові твори письменників, виставки художників, театральні вистави. А ще – постійно дбала про початкуючих, які пробували сили на ниві журналістики або художньої літератури. Багато з них стали письменниками, кореспондентами газет. Не всі з них зберігають у душі почуття вдячності колишньому наставнику.

Журналістика, яка була для Юлії Зейкан покликанням і хобі, справою усього її життя, забирала майже ввесь час. Для творчості часу було мало. Вона викроювала години у скупих часових проміжках від основних професійних справ і писала. У 1981 вийшла у світ перша її книжка «Синє полум'я ранку», до якої ввійшли оповідання і повість. Одним із її рецензентів був відомий прозаїк Роман Іваничук. Передмову до цієї збірки написав Іван Чендей. Він відзначав, що молода авторка намагається знайти свою словесну, стилеву орактуру, має «нахил до так званих півтонів, окреслення всього штрихом, шукання найбільш характерного, вражаючого уяву. Справді, це добра школа західноукраїнської новели». І.Чендей щиро вірив, що Юлія Зейкан залишить добрий слід у літературі.

Друга книжка Ю.Зейкан «Голубий вересень» була підготовлена до друку 1982-го. У книжку ввійшли чотири повісті й 12 оповідань. Позитивні рецензії на рукопис «Голубого вересня» написали Лада Федоровська, Сергій Носань і Віктор Положій – люди добре знані. Однак книжка так і не побачила світ. Її вдалося надрукувати аж 1999-го власним коштом. У післямові до видання Юлія Зейкан писала: «Не знаю, чим завинила перед системою книга «Голубий вересень», яку Ви, дорогий читачу, взяли в руки в надії прочитати чи просто погортати.

Лише наприкінці 1998 року мені вдалося визволити рукопис із «схрону» республіканського ордена Дружби народів видавництва «Карпати» (оригінал та всі чорнові варіанти було вкрадено з квартири після того, як у мене після чергового доносу в КДБ знімали відбитки пальців, змушуючи торкатися «пігулок» друкарської машинки відділу культури, науки та учбових закладів обласної газети «Закарпатська правда» з її стотисячним тиражем українською і дещо меншим російською мовами, де працювала завідуючою)».

Після цього звернення до читачів Юлія Зейкан подала уривки з рецензій Л.Федоровської, С.Носаня, В.Положія. Федоровська зазначала: «Добре, що Ю.Зейкан у своїй творчості іде від реалій дійсного життя, але покладається виключно на суто формальну вигадливість досить бува превалюючу у творах модних (і не тільки українських прозаїків). Рукопис засвідчує, що авторкою вироблена певна манера письма». С.Носаню заімпонувала «вправна сюжетна і композиційна побудова творів, елементи оригінальності й деякого експериментаторства».

В.Положій назвав письмо Юлії Зейкан інтонаційно-асоціативним. Таке письмо, на думку В.Положія, має «надзвичайно великі художні можливості, зокрема, у формуванні глибокого підтексту – маю на увазі «недомовленість», яка й викликає у читача свої асоціації, продиктовані його власним досвідом, що й змушує його з головою зануритися у твір». Рекомендації згаданих рецензій надрукувати книжку зосталися непочутими, видавництво чомусь їх зігнорувало. Юлія Зейкан продовжувала писати, писала в шухляду. Не мала коштів на видання своїх книжок, а знаходити спонсорів не навчилася. Не могла принижуватися, виканючувати. Від природи була гордою, незалежною, мала хребет. Не кривила совістю, не йшла з нею на компроміс. Тому доводилося їй нелегко.

Не вміючи турбуватися про себе, дбала про інших, цим і жила. Уміла радіти чужим успіхам. Її стараннями побачила світ книжечка віршів юної, передчасно померлої Тетяни Чуйко «Злечу у небо, наче птах». А згодом у бібліотечці заснованого нею часопису «Краянка» з'явилися підготовлені й відредаговані нею ж книги: «Воскресіння пам'яті», «Іди і вір» Софії Малильо, «Дискос горизонту» Марії Маєрчик, «Тернові вінці» «Коза читає Буквар» Василя Скрипки, «Криниць синє око. Легенди долини нарцисів» Петра Попадинця, «Експромт з журналістських доріг» Віри Копейко, «Вакації з бабусею» Любові Дмитришин-Часто, «Шепіт водограю» Олекси Чічака, «Сім брам» Ольги Матвеєвої, збірники «Зореслав» і «Красне Поле. Частина І».

У Юлії Зейкан завжди було багато оригінальних ідей. З її ініціативи почала виходити цікава сатирична газета «Сова». Вийшло кілька номерів, забракло коштів.

Ю.Зейкан підготувала кілька номерів рухівської газети «Карпатський голос». Працювала без винагороди, витрачаючи кошти з мізерної пенсії, однак ніколи не нарікала на долю. Не вміла дбати про себе, турбуватися про здоров'я, відпочинок, благополуччя, обходилась елементарним. Переконалась я, що це характерно для талановитих людей.

Письменницю вражала несправедливість, уміла захистити інших, а сама часто зоставалася беззахисною. Сприймала світ оголеним нервом, відкритим серцем. Згадую, як переймалася долею репресованих. Писала про них, допомагала видавати спогади борцям за Карпатську Україну. Підготувала до друку другий збірник «Красне Поле», сподіваючись, що він знайде свого видавця.

Ю. Зейкан брала активну участь у громадському житті області. Була секретарем Української Народної Ради Закарпаття, яка об'єднувала 15 демократичних партій і громадських організацій, а також одним із організаторів та модераторів Спілки творчої інтелігенції Закарпаття «Мельпомена». Вона жила долею держави, робила все, що могла, для утвердження демократичних принципів.

У Юлії було багато планів, вона не встигла їх зреалізувати. В одному з віршів, що увійшов до поетичної збірки «Соло невідправлених листів», писала:

Мій годинник завше // вперед спішив.

Боюсь зістатися позаду // й на хвилину.

Аби не наздоганяти, // не зупинитися...

До речі, Юлія Зейкан як поет відома небагатьом. Чимало добротних віршів залишається у записниках, і хтозна, чи побачать колись світ. Не уміла себе рекламувати і соромилася це робити. Читаю цю виболену, вистраждану лірику, це «соло// ненаписаних листів// недомовлених слів //невиповіджених снів» і проймаюся їхнім настроєм, їхнім болем. Голос поетеси Ю.Зейкан щирий, відвертий. У ньому жіноча самовідданість, терпіння і, зрештою, жертва. Біль і тугу вміла перетворювати в поезію:

І не думай, не скажу, що любила.

Наші стрічі полином вкрилися.

А що вірші пишу –

Розлуку пережила..

Це суто жіноча поезія, яку, сподіваюсь, не оминуть дослідники крайової літератури. А ті, що пробують свої сили у журналістиці, будуть вчитися на численних статтях, нарисах Юлії Зейкан. Вона була економною на слово, слово її було динамічним, точним, відвертим, навіть різкуватим. Вона не любила пустослів'я, слів лише задля заповнення ритмічного простору. Це особливість її художніх і журналістських творів.

До кожної проблеми Ю.Зейкан підходила інтелектуально тонко, творчо і глибоко професійно. До кожної роботи ставилася відповідально, працювала самовіддано і відчайдушно.

Юлія Зейкан залишає про себе добру пам'ять в усіх, хто працював з нею, хто її знав.

Царство небесне і вічна пам'ять її чесній, добрій і світлій душі.

Надія ФЕРЕНЦ, доцент кафедри української літератури УжНУ

"Срібна Земля"


15 червня 2012, 22:10
KARPATNEWS.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


На ужгородку скоїли розбійний напад

Україну на Євробаченні в Амстердамі представить гурт Go-A

Вийшов друком туристичний путівник Ужгородом

В Ужгороді завершився ІІ міжнародний фестиваль моновистав

Аліна Паш зняла документальний фільм «Pintea»

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину