Рубрика: Культура

13 вересня

Закарпатець уперше в світі намалював 3D картину (ФОТО)

foto

Сьогодні всі ми говоримо про 3D-технології. Особливо під враженням фільму Девіда Камерона «Аватар». І не помічаємо, як цей новий та ще незвичний термін все частіше проникає в наше життя. Вже починаємо створювати тривимірні ігри, музику тощо. Але ніхто раніше не створював подібний живопис. Аж до сьогоднішнього літа. Справа в тому, що закарпатський митець Михайло Сагун зміг зробити неможливе – створив першу в світі 3D картину. Кореспондент «Закарпатки» спочатку не повірив, поки на власні очі не переконався – робота справді «знаходиться» не в одному вимірі...

«Моя картина – це демонстрація людям нових можливостей»

– Михайле, кажуть, ви зробили сенсацію в мистецькому світі. Розкажіть, що ж вам вдалося відкрити?

– Новий вид мистецтва! Але щоб ви краще зрозуміли, розкажу передісторію: якщо подивитися на історію взагалі, то можна зробити висновок – весь світ був завжди прив’язаний до однієї площини або виміру. Це якщо говорити про картини, намальовані маслом. Зрозуміло, що не всіх це задовольняло, тому з часом митці намагалися створити інші площини, тобто двовимірні або навіть тривимірні твори. Але це нікому не вдавалося…

– А вам вдалося?

– Уявіть собі, що так. Я і моя друга половина – дівчина Інна Коровай, змогли створити тривимірну або стерео-картину. У мене давно виникла думка щодо подібного живопису, адже досі цього ще не робив ніхто.

– І яким чином ви цю мрію здійснили?

– Сьогодні всі говорять про 3D  або стерео-технології. Це стосується музики, кіно, комп’ютерних ігор. Навіть бачив у продажу 3D-пазли для дітей. Але ж це технологія, в якої нема творчості людської руки. А людство вимагає завжди більшого. Тому і  заговорили про живопис. Тобто – бери та пробуй. Я і взявся за нього.     

– І відразу вийшло?

– Та ні, звичайно. З першого разу нічого не виходить. Взагалі, сама робота – це зображення в кольоровому спектрі, розрахунок різних кутів і точний підбір кольорів.  Адже якщо є мінімальне відхилення, то картинка не збереться. Загалом, у цій роботі є безліч мистецьких ноу-хау, над якими дуже довго працював. Одним словом, потрібно докласти чимало зусиль і тільки за рахунок високої майстерності можна створити тривимірну картину.

– А як ви тоді досягнули тієї майстерності, про яку говорите?

– Багато працював. Вважаю, чим би ти не займався, слід досягати в цьому досконалої довершеності. Спочатку захоплювався каліг­рафією –  це мені дуже допомогло. Зокрема, завдяки цьому відкрив для себе дуже точний та швидкий мазок. У подібному мистецтві немає ліній, які повторюються дві­­­чі. Це надзвичайно кропітка робота. Якщо людина майстер, то її рухи стають автоматичними, й вона малює швидше, ніж думає. Тому і доходить така робота до самої дос­коналості. Тільки завдяки цьому можна створити твір не одного виміру, а декількох. А ще я копіював роботи класиків. Жоден художник не досягне успіхів, якщо не буде цим займатися.

– Якими інструментами керувалися при створенні? Лише фарбою та пензлем?

– Так. І нічим більше. Ніяких комп’ютерних технологій.

– То це перше подібне творіння?

– До мене цього ніхто не робив. Я промоніторив усі мистецькі мас-медіа світу і ніде не знайшов згадок про те, що мене вже хтось випередив. Лише натрапив на інформацію про спроби реалізації ідеї. Зокрема, це був один французький митець – але йому нічого не вдалося.

– Отже, це своєрідна революція у мистецтві…

– Наша стерео-картина – це демонст­рація людям нових можливостей, це відкриття мало не нової цивілізації тривимірних істот. Сподіваємося, що якщо докладемо зусиль, зможемо відкрити світу 4D, 5D-технології. 

 – То що ви тепер будете робити з цією картиною? Яка її доля?

– Коли закінчив малювати, а це було 1,5 місяці тому, вона лежала вдома. Не знав куди її діти. Були декілька пропозицій з боку галерей. Цікаво, що багато закладів, з якими ми співпрацюємо, відмовилися від неї. Вважали, що це не варте уваги і взагалі якась маячня. Але знайшлися люди, які оцінили цю знахідку. Тепер картина в галереї, яка знаходиться у відомому комплексі «Арена», що в центрі Києва. Буквально поруч з «Арт-центром» Віктора Пінчука. 

– Хочете її продати?

– Є певна ціна, за яку погоджую­ся її віддати. Скільки – не буду називати. Наразі хочу, щоб картина «поїздила» по світу. Плануємо, що її побачать спочатку у Львові, Санкт-Петербурзі, можливо, Москві.

 «У мене картини купують Арнольд Шварценеггер та представники «Плейбоя»

 – Розкажіть, будь ласка, про ваш творчий шлях…

– Народився в Києві. Там закінчив художню школу. Малюю з 5 років. Все.

– І все?

– Так. Далі вчився сам. Зокрема, копіював старих майстрів. Дуже подобалися свого часу Шишкін та Айвазовський. Але найбільше мене надихнули Клод Моне та Ван Гог. Перший подобався світлом творів, другий – сміливістю рішень. Всі інші – точністю. Я поставив собі задачу – поєднати ці кращі риси. І додати позитивної енергії. Картини художника мають нести радість, незалежно від майстерності виконання.

– А хто ви за фахом?

– Художник. У мене немає спе­ціальної освіти. Просто не захотів її здобувати. Бачив, кого випускають з подібних вишів і  зрозумів, що це мені зашкодить.

– Розкажіть про ваші персональні виставки?

– Можу розказати лише про період мого життя в Мукачеві. Що було до цього часу, згадувати не хочу. Так ось, у Мукачеві були певні виставки, зокрема в галереї «Святий Мартин», разом з Наталією Міцо. Але цікаво буде згадати не їх, а інші наші проекти.  Першим стала ілюстрована книга «Мукачево» з нашими малюнками. На мою думку, це цікава й успішна робота, адже книжку розібрали досить швидко. Друга – книга про Лос-Анджелес. Моя подруга Інна в цей час часто їздила в Сполучені Штати Америки. Я неодноразово навідував її. І знає­те який висновок зробив? Мукачево – найкраще не тільки серед міст в Україні, але й в США. До речі, моя дів­чина під час роботи над проектом познайомилася з губернатором Каліфорнії Арнольдом Шварценеггером та представником видавця популярного журналу «Плейбой» Хью Хефнером, який тепер також є моїм клієнтом. 

– Якщо не секрет, за рахунок цього і живете?

– Так, мені вдається жити завдяки живопису. Продаємо роботи як в Україні, так і за кордоном. Скільки коштують сказати не можу – комерційна таємниця.

– Знаю, ринок живопису досить жорсткий. За рахунок чого вдалося налагодити такий успішний бізнес? Невже тільки завдяки таланту?

– Ми знайшли формулу, завдяки якій є досить успішними на ринку – не робимо однакових речей і завжди намагаємося бути на крок швидше за конкурентів. До того ж, ніколи не займаємося прогнозами чи ще там чимось. Додаємо до роботи багато імпровізації, чогось нового. До речі, про нове. Окрім того, що займаємося мистецтвом, ще й виготовляємо цукерки.

– Цукерки?

– Так. Одного дня у нас з Інною виникла ідея – створити візитівку Мукачева. І хотілося зробити щось оригінальне – як-от у Києві всі купують торт, то чому б не зробити в Мукачеві «фірмові» цукерки? Тим більше, у місті є чудова кондитерська фабрика. Зокрема, вона виготовляла раніше відомий на весь Союз чорнослив у шоколаді, який неможливо було дістати. Цей проект був реалізований у співпраці з представниками однієї відомої торгової марки. Зробили замовлення на цукерки в кондитерів, створили малюнок для обгорток. І я вам скажу, цей продукт досі успішний. Зараз виготовляємо новий – також цукерки, але вже з назвою «Ужгород». На об­гортці, до речі, зоб­­ражений проспект Свободи та квітуча сакура. Ще займаємося рекламою для од­нієї відомої фірми Мукачева. І маємо успіхи – створили пізнаваний у місті бренд.

– До речі, а чому живете в Мукачеві? Ви ж родом з Києва?

– Кочував по світу – шукав місто, де б захотілося жити. Був у Львові, Моршині, Черкасах, Дніпро­­петровсь­ку, Донецьку, Криму. Та практично всюди. А як потрапив сюди? Зовсім випадково один товариш привіз мою роботу в Му­­качево. Йшов по вулиці, і його зупинив незнайомець, якому сподобалася робота, й одразу її купив. Нас такий поворот подій зацікавив, і ми приїхали сюди. Перше, що мені кинулося у вічі – так це величезна кількість кафе в місті. Такий собі своєрідний маленький Париж.

– Закарпатська школа живопису вам про щось говорить?

– Мені з усієї творчості місцевих художників сподобалися лише двоє людей – це Йосип Бокшай та Віталій Звенигородський. У роботі останнього особливо вразили скрупульозність та наполегливість. І в його роботах був надзвичайно цікавий колір. А я дуже люблю імпресіонізм. До речі, за це і поважаю Бокшая. Щодо його робіт – то вони досить світлі та радісні. І вільні.


13 вересня 2010, 8:24
Розмовляв Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"



Схожі новини


Аліна Паш зняла документальний фільм «Pintea»

В рамках Другого міжнародного фестивалю моновистав «Монологи над Ужем» ужгородці зможуть побачити 12 вистав

"Паланок" долучився до грантового проекту ЄС "СМАРТ Музей: сучасні форми представлення культурної спадщини"

В Ужгороді відбудеться традиційний міжнародний фестиваль органної музики ім. Н.Висіч (АНОНС)

Закарпатський академічний обласний театр ляльок "БАВКА" відкриває свій театральний сезон

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину