Рубрика: «21:Ужгород»

08 серпня

"Вишивати картину — як розв’язувати японський кросворд: один раз прорахувався, і зображення деформоване!" (ФОТО)

foto

Надія Мартієнко з Закарпаття про своє хобі, якому присвятила майже півстоліття.

Коли дивишся на такі картини вперше або здалеку, навіть у голову не приходить, що це не намальоване фарбами чи олівцями. Насправді ж кожна деталь такого витвору – це сотні дрібненько вишитих хрестиків. Картина-вишиванка – справа копітка і складна. Тому ще дивніше те, що наша співрозмовниця Надія Йосипівна МАРТІЄНКО (дружина фронтовика, про якого розповідала «Закарпатка») при всій віртуозності – не професійна майстриня, а розглядає це швидше як хобі. Й за 40 років не продала жодного свого полотна, хоча гроші пропонували пристойні.

Портрети класиків – це наче закон вишивання!

– Коли почали захоплюватися вишивкою і вишиванням картин зокрема?

– Нещодавно мені виповнилося 80 років, а з вишивкою серйозно вправляюся років десь сорок. Бо хоча ще в молодших класах навчилася вишивати і замолоду справила собі дві вишивані сорочки (на Волині, звідки я родом, це було майже обов’язково для кожної молодиці, яка себе поважає. Навіть за комуністичних часів!), далі вишивання закинула і повернулася до нього вже коли переїхала на Закарпаття разом із донькою, котра отримала сюди направлення. Тобто, десь у 60-х роках. Коли мала 45, вирішила – а чому б не вишивати не лише рушники, а й картини?

– Нині вам 80 – чи краще працюється на пенсії?

– Спершу на пенсії дійсно мала більше вільного часу на втілення вишивальницьких ідей. Після досить простих релігійних чи тематичних композицій «хрестиком» намагалася експериментувати із техніками та творити щось символічне. От, приміром, так звана техніка «гладь» (наче ткання килима): я зобразила на картині «Дерево самотності» – воно ніби всохло, але таки росточок пробився і життя продовжується.

– Що найкраще вдається?

– Майже на кожен рік за останні 20 вишивала звірів-символів року: це був хороший подарунок для знайомих та родичів. Також багато картин на релігійну тематику. Я людина побожна, тож намагаюся, щоб у хаті були і вишивані образи. До того ж кожен український вишивальник, напевно, повинен мати на своєму рахунку портрети принаймні літературних класиків (Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка). Цікаво працювати і над пейзажами та сценами відпочинку на природі: там складна як кольорова гама, так і техніка виконання. Все має бути дуже дрібненько – лише тоді воно виглядатиме як реальне, як намальована картина. 

Всі везли із закордону сувеніри та речі, а я – валізи ниток! 

– Звідки взагалі черпаєте ідеї? Бо нині є спеціальні журнали, де по клітинках розписано, як слід вишивати.

– Такими журналами не користувалася ніколи – це ж нецікаво. Хіба якщо бачила в журналі якісь картини чи ескізи, або ж вишивала цікаві листівки – доводилося відраховувати кожен квадратик, аби зображення не викривлялося. Це як в японському кросворді – десь один раз помилився, не там, де треба, замалював – і вже картинка на себе не подібна, деформована… Втім за Союзу найважчим у цій справі було знайти потрібні нитки. Адже є такі картини, де, наприклад, треба використати 4-5 відтінків коричневого. Тому дуже раділа відрядженням до Калінінграда, Москви чи Ленінграда – всі везли звідти додому їстівні дефіцити, одежу. А я – валізку ниток! І яка була радість, коли вже у 70-х – 90-х всюди з’явилося багато різних ниток-муліне: не треба було полювати за «сировиною». Можна було приступити одразу ж до роботи над бажаною картиною. Бо іноді від задуму до втілення проходило більше року!

– Чи були спроби стати відомою завдяки вашим роботам, адже показати було що…

– Та пропонували мені зробити власну виставку, але все якось не до того було. Та й розумію, що є професійніші, значно сильніші майстрині, котрі працюють із оригінальнішими ескізами, йдуть у ногу з часом. А я ж намагалася вишивати, аби душа раділа, аби зробити приємність доньці, племінниці, подарувавши, приміром, їхній портрет, символ року тощо.

– А чи були люди, які намагалися придбати у вас роботи? І чи взагалі цінується вишивана картина нині?

– Звичайно, картини справжніх майстринь (не таких любительок, як я!) коштують дуже дорого – кілька наших із чоловіком пенсій! Ба навіть за мої картини пропонували якісь гроші. Був «поціновувач», котрий пропонував пристойну суму, але казав, що зніме зі стін ті картини, які схоче. Я одразу відмовила: по-перше, принципово не продаю картини, хіба що на якесь добре діло кошти знадобляться. А по-друге, його піжонський підхід не сподобався: ніби все мистецтво можна скупити і зняти зі стін!

– Скільки найдовше витратили часу на одну картину і взагалі який маєте доробок – рахували колись?

– Якщо дуже дрібненько вишивати, рахувати кожну клітинку і витрачати по кілька годин щодня, то картину десь на один квадратний метр можна закінчити за 1-2 місяці. Але над образом Духа Святого, який зійшов благословити Бога з маленьким Ісусом, я вишивала з перервами понад рік: спершу намагалася дуже якісно виконувати, а далі вже хотіла розтягнути задоволення – бачила, що непогано виходить. Шкода, що нині вже здоров’я не те, очей молодих немає, аби видивлятися кожен хрестик. Тож за складні картини не беруся.

Роман ТИМЧИШИН, «Закарпатська правда»


08 серпня 2011, 10:02
KARPATNEWS.in.ua — Усі Новини Ужгорода та Закарпаття



Схожі новини


Дитячий простір «СлободаКульт»

В Ужгороді відбулися легкоатлетичні змагання серед прикордонників (ВІДЕО)

Бескидський тунель – відкрили! (ВІДЕО)

Школо, прощавай! (ВІДЕО)

Понад одинадцять тисяч закарпатців сьогодні складали ЗНО з української мови та літератури (ВІДЕО)

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину