Рубрика: Культура

31 серпня

Ужгородка Аліна Симкович перемогла на Міжнародному молодіжному гончарському фестивалі

foto

Національне свято гончаря нещодавно відзначили у столиці українського гончарства - селищі Опішному Полтавської області. Там провели IV Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль. На нього з’їхалися молоді майстри з України, Росії, Білорусі, Молдови та Румунії. Під час відкриття заходу в Опішному у землю закопали глиняний горщик з кашею, як символ щастя і удачі. І дійсно, удачею обернулася участь у фестивалі для ужгородки Аліни Симкович, студентки коледжу мистецтв ім. Ерделі. Аліна, єдина учасниця із Закарпаття, стала переможницею у свої віковій категорії.

 Як усе відбувалося, і чи дівоча це справа – ліпити з глини, вона погодилася нам розповісти.

- З чого почалося твоя участь у фестивалі?

- Зі знайомства. Минулого року я поїхала до Опішного як глядач. Цього року спробувала себе у ролі учасника. У квітні надіслала організаційному комітету свою роботу. Це було керамічне панно на якому я зобразила жар-птицю. Робота сподобалася членам комісії, я пройшла перший тур випробування і отримала офіційне запрошення. Загалом за право участі у фестивалі змагалося понад 300 претендентів з усієї країни. З них вибрали тільки 60, які працювали у трьох напрямках: «Образотворче мистецтво», «Кераміка» та «Інші види декоративно-ужиткового мистецтва». Усіх конкурсантів поділили на три вікові групи – молодша (до 15), середня (15 – 18) та старша (від 18 до 23).

- Розкажи про керамістів у твоїй віковій категорії. Чи не виникало надмірної конкуренції?

- У середній групі були переважно дівчата з різних областей. Увесь час ми проводили разом, жили в одній кімнаті, тому дуже потоваришували. Двоє дівчат були з Опішнянського колегіуму мистецтв. Це спеціалізована художня школа-інтернат, у якій з першого класу викладають основи гончарства. Закінчують її вони уже професійними керамістами. Досвіду і практики у них було найбільше.

- Як відбувався сам конкурс?

- Протягом 10 днів ми працювали в майстернях щодня по 5 годин. Окрім цього, для нас влаштовували різноманітні майстер-класи. Загалом програма була насиченою, через що багато учасників навіть не встигли доробити свої роботи.

- А які вимоги були до робіт?

- Кожен мав виконати три завдання: зліпити основну скульптуру (на будь-яку тему), розмалювати посуд та зробити пласт на згадку про участь, який залишиться у фонді музею. Я зліпила табличку з символікою Ужгорода.

- Розкажи детальніше про свою основну роботу на конкурсі. Чи виникали якісь проблеми при створенні?

- Моя основна робота - це скульптура «Подоляночка» у вигляді двох дівчат, що танцюють. Вони одягнені у національні костюми і тримаються за руки. Сюжет запозичений зі святкування Івана Купала. Проблем виникало чимало. Спочатку я хотіла ліпити іншу скульптуру, проте не вдалося, оскільки глина виявилася менш пластичною, ніж та, з якою я завжди працюю. Найважче було розмальовувати скульптуру ангобами (спеціальна суміш фарб, які наносять на сиру глину – прим. Авт.). З ними я працювала вперше.

- А за якими критеріями обирали кращі роботи?

- Їх було багато: образність, композиція, дотримання національних традицій, декоративність, дотриманість форми і т.д.  

- Які роботи тебе вразили найбільше?

- Таких робіт було дуже багато. Ліпили усе – від міфологічних істот до скульптур людей. Мене дуже вразила одна символічна робота – це дві могутні чоловічі руки, які тримають кулю, обвиту гілками дерев. Вона виконана надзвичайно натуралістично. Ще сподобалися стилізовані скульптури тварин, був один величезний кіт з малесенькою головою. Загалом, кожна скульптура є дуже символічною, адже майстер прагне вкласти у неї свій зміст…

- А як взагалі відбувається процес створення шедевру?

- Усе починається з ідеї. Далі я малюю ескіз, виправляю усі недоліки. Тільки після цього беру в руки глину. Дуже часто буває таке, що я залишаюся незадоволеною своєю роботою. Іноді мені подобається ескіз, а робота ні. Тоді я усе починаю спочатку, поки не отримаю бажаний результат.

- Виходить, що це постійна робота над собою. А взагалі, які якості повинен мати кераміст?

- У першу чергу має бути добре розвинена фантазія. Окрім цього, на мою думку, кераміст має бути терплячим, зосередженим і відданим своїй справі.

- Скульпторами стають, чи народжуються? Як ти почала займатися керамікою?

- Я не можу відповісти на це запитання. Мені здається, що головне – це мати художні здібності. Далі їх можна розвивати. До початку навчання в коледжі, я навіть не мала уявлення, що таке глина. Зараз я закінчила третій курс і задоволена своїм вибором.

- Чи є перспектива працевлаштування за обраним фахом?

- В Ужгороді це тільки туристична галузь – виготовлення сувенірів з глини. А загалом в Україні є кілька керамічних заводів. Найчастіше керамікою займаються саме дівчата, адже ця справа не є надто прибутковою.

- Чи плануєш ти наступного року взяти участь у фестивалі?

- Так, але хочу спробувати себе в іншому напрямку. Скоріш за усе це буде образотворче мистецтво.
 


31 серпня 2010, 9:36
Розмовляла Вікторія Сабо, "Закарпатська правда"



Схожі новини


В Ужгороді презентують дебютну книжку Юлії Медюх

У «Паланку» представлено виставку мистецьких полотен «Чуття єдиної родини»

До Мукачева з презентацією збірки поезій “Пошепки і вголос” завітає поетеса Юлія Брежко-Камінська

В мережі з’явилося архівне відео святкування 300-ї річниці з дня народження Ілони Зріні в замку Паланок

В Ужгороді виставку творів живопису презентує Сергій Глущук

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину