Рубрика: Суспільство

19 квітня

УжНУ: Професор Григорій Павленко як вчений і педагог

foto

У жовтні минулого року Ужгородський національний університет відзначив своє славне 65-річчя. І підійшов він до цієї дати з вагомими здобутками, які, безперечно, є результатом наполегливої праці його професорсько-викладацького складу. Серед когорти найкращих чітко вирізняється постать провідного вітчизняного вченого-германіста і педагога вищої школи, доктора історичних наук, професора Григорія Васильовича Павленка. Він зробив вагомий внесок в українську історіографію. Саме про нього й піде мова у пропонованій статті.

Дитинство Григорія Павленка припало на передвоєнні та воєнні роки. Він народився 20 квітня 1936 року в селі Новий Мир Поліського району Київської області. Незважаючи на різні життєві труднощі хлопчина ріс працьовитим, допитливим, слухняним. А ще охоче відвідував школу, де вчителі розкривали різні таємниці природи та історії. Здобувши атестат зрілості, рік пропрацював бетонувальником на будівництві Каховської ГЕС. Далі були роки навчання на історичному факультеті Ужгородського університету. Навчався дуже добре і у 1959 році одержав диплом з відзнакою.

І тут на його долю випало чергове випробування. Згідно існуючого на той час правила розподілу молодих спеціалістів, він потрапив аж на Сахалін. Тут протягом трьох років працював викладачем нової історії в Южно-Сахалінському педінституті. І хоча робота подобалась, Григорій Васильович усе більше почав задумуватись про наукову кар'єру. Незабаром його бажання почало реалізовуватись.

У 1962 році Григорій Павленко вступив до аспірантури Московського державного педагогічного інституту. Його науковим керівником було призначено відомого вченого, академіка О.Л. Нарочницького, який і порадив аспірантові досліджувати другий період нової історії Німеччини (остання третина ХІХ – початок ХХ ст.). У 1964-1965 роках Павленко проходив наукове стажування в Берлінському університеті ім. Гумбольдта, що допомогло йому у дослідницьких пошуках. Будучи аспірантом, Г. Павленко опублікував перші наукові праці у солідних часописах «Вопросы истории» і «Новая и новейшая история». А у червні 1966 року успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Німецька соціал-демократія і аграрне питання (1890-1895)». Ця подія засвідчила появу нового серйозного вченого-германіста.

Після захисту кандидатської дисертації Григорій Васильович продовжував успішно працювати в науковому плані. Він знову багато часу проводив в архіво- і книгосховищах, ґрунтовно опрацьовував опубліковані документи та наукову літературу. Одна за одною з'являлися нові публікації: «Історія німецького робітничого руху в сучасній західнонімецькій буржуазно-реформістській історіографії», «Німецькі ліві і селянське питання (1897-1914)», «Теорія і практика німецької соціал-демократії в аграрному питанні в період дії виняткового закону проти соціалістів (1878-1890)», «Радикально-демократична історіографія ФРН про проблеми німецького робітничого руху» та десятки інших. Логічним наслідком наукових пошуків у цьому напрямку став захист у квітні 1982 року докторської дисертації на тему: «Проблема союзу робітничого класу з селянством в німецькій соціал-демократії в період вступу в епоху імперіалізму». Вона одержала схвальні відгуки не тільки офіційних опонентів та членів спеціалізованої вченої ради, але й широкої наукової спільноти. А згодом побачила світ його монографія «Вильгельм Вейтлинг» (Москва, 1985).

Важливе місце в творчій спадщині професора Г. Павленка займає проблема російсько-українсько-німецьких суспільно-політичних, культурних і наукових зв'язків. Тут ми згадаємо тільки окремі студії вченого, а саме: «Німеччина і німці в житті і творчості Т.Г. Шевченка», «Леся Українка і Німеччина», «Горький в Німеччині», «Роль І. Франка в слов'яно-німецьких культурних і революційних зв'язках», «І. Франко і суспільний рух в Німеччині і Австро-Угорщині в кінці ХІХ ст.» Ці та низка інших публікацій дають досить чітке уявлення про ширину і глибину вищеозначеної теми.

Григорій Павленко майже чотири десятки літ прожив на Закарпатті. Його він полюбив щиро, усією душею. Зрозуміло, що він не міг оминути своєю увагою й історію Срібної Землі. Наголосимо, що він був співавтором таких колективних видань, як «Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1993), «Історія Ужгорода» (Ужгород, 1993), «Історія Мукачева» (Ужгород, 1998) та ін. Підкреслимо, що найбільше його увагу привертав період феодалізму та нового часу. Додамо, що він був серед перших дослідників проблеми поселення німців в нашому краї. Його окремі студії з часом переросли в солідне видання – «Німці на Закарпатті» (Ужгород, 1995). Тут прослідковано великий період життя німецького етносу в регіоні – від середньовіччя і до кінця ХХ ст.

Григорій Васильович у своїх публікаціях торкався й інших проблем. Серед них назвемо такі: участь України в миротворчій діяльності ООН, французька революція кінця ХVIIІ ст. і Закарпаття, земельна реформа і розвиток фермерських господарств. Крім того, ним написано декілька нарисів про відомих людей краю. Також видано малий енциклопедичний словник «Діячі історії, науки і культури Закарпаття» (Ужгород, 1997; 1999). А ще він був автором серйозних студій з проблем методології історичної науки.

Професор Г. Павленко залишився в пам'яті колег і студентів як добрий педагог і методист. Наголосимо, що з 1965 року і до самої смерті (25 грудня 2001 року) він працював на історичному факультеті Ужгородського університету, де пройшов шлях від викладача до професора, від завідувача кафедри до декана. Колега з великим піднесенням викладав студентам нормативні курси «Нова історія», «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки», «Вступ до спеціальності», а також низку актуальних спецкурсів. Аналітичний розум, вроджені педагогічні задатки, висока культура, раціоналізм – усе це робило заняття, які проводив Григорій Васильович, динамічними, насиченими інформацією, не позбавленими дискусійного характеру. Тобто, коефіцієнт корисної дії усіх його учасників був високим.

Григорій Васильович був добрим методистом. Він розробив навчальні плани і програми своїх курсів, і частину з них опублікував. Крім того, був автором методичних посібників: «Як працювати над дипломною роботою» і «Як працювати над дипломною роботою з історіографії». А ще успішно керував науково-дослідницькою роботою аспірантів.

Протягом п'яти років (1986-1991) професор Г. Павленко стояв біля штурвалу історичного факультету Ужгородського університету. Він запам'ятався як суворий, але, у той же час, справедливий керівник, що добре знає свою справу. Підтвердженням цьому можуть слугувати численні факти: навчально-виховний процес був організований на високому методичному рівні, у колективі панував добрий мікроклімат, регулярно проводились різні наукові форуми тощо.

Надійним другом і помічником нашого колеги була його дружина – Марта Андріївна. Вона також закінчила історичний факультет Ужгородського університету. Тому в сім'ї завжди панували взаєморозуміння і підтримка. Подружжя Павленків виростило і виховало сина Олександра, який пішов стежкою батьків і обрав фах історика. Зараз Олександр Григорович – вчитель історії та географії Ужгородської ЗОШ №5.

Вищенаведене засвідчує, що наш Вчитель і Вихователь зробив чимало. Він став провідним вченим-германістом, педагогом і адміністратором вищої школи. Віриться, що його творчий ужинок ще довго привертатиме увагу дослідників і спонукатиме їх до подальших наукових пошуків. А усі ми – його колеги, студенти, просто знайомі – збережемо про нього добру пам'ять.

Микола ОЛАШИН,
доцент Ужгородського
національного університету

Прес-служба УжНУ


19 квітня 2011, 9:52




Схожі новини


У ВООЗ розраховують на початок вакцинації у 2021 році

В Україні зайняті дві третини COVID-ліжок

В Ужгороді шахраї від імені податківців вимагають гроші

Митний улов на кордоні з Угорщиною: не задекларований дороговартісний косметичний препарат і «Ауді А6» з тютюновим тайником

У МОЗ пояснили, як голосувати людям, які перебувають на самоізоляції

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину