Рубрика: Суспільство

26 серпня

Родини із Закарпаття у телепроекті "Міняю жінку" готові їхати куди завгодно

foto

Незабаром на телеканалі «1+1» стартує другий сезон проекту «Міняю жінку», який практично одразу став дуже популярним і викликав хвилю обговорення у суспільстві.

Адже до такого формату, який поєднав елементи реаліті-шоу і показав нам інше життя людей зсередини, українці ще не звикли. Більшість закарпатців особливо активно переживали за подіями, які розгорнулися під час тижневого обміну між родинами з Берегова та уродженцями африканської Уганди, які нині навчаються та мешкають у Харкові. Без деяких конфліктів таки не обійшлося. Самі учасники програми Сашко і Таміла тепер кажуть, що вони були створені дещо штучно, багато чого залишилося за кадром, однак усі емоції, які побачив телеглядач, були справжніми на всі 100 %.

У другому сезоні українських жінок знову «мінятимуть». У тому числі з парами із Молдови, Білорусі... Шоу має стати ще більш захоплюючим. Однак подробиці поки що не розголошуються. Та й учасники проекту підписують відповідний контракт, який забороняє розповідати про «внутрішню кухню». Лише з наближених до керівництва телеканалу джерел вдалося дізнатися, що у другому сезоні знову візьмуть участь закарпатці.

Нам вдалося поспілкуватися з Мар’яною Бенюк, випусковим редактором проекту «Міняю жінку». До речі, вона донька народного артиста України Богдана Бенюка.

– Мар’яно, як довго ви працюєте на «1+1»?

– Це була моя перша робота, яку я отримала в 2003 році. Спочатку працювала у дубляжному відділі, згодом змінила фах на телевізійного випускового редактора. Дебютною ж моєю роботою стало ток-шоу «Хочу і буду» з Ольгою Герасим’юк. Потім працювала для ICTV, де робила «Лінію конфлікту» з Машею Єфросиніною, після цього була «Фабрика краси», «Один у полі», «Знак якості»... Уже навіть важко перерахувати всі проекти.

– Який із них був найважчим?

– Завжди важко робити ток-шоу: ти продумуєш тему, та й загалом усе до дрібниць.

Але ж неможливо все тримати під контролем, бо передача пишеться у «живому» режимі. Тому результат не завжди такий, як собі уявляєш на початку.

– А проект «Міняю жінку» давався важко?

– Він обтяжливий більше фізично – треба багато їздити по країні. Сюжет, що знімався у Берегові, був п’ятим за рахунком (хоча в ефір потрапив другим. – Авт.). На той час я вже мала досвід співпраці з трьома родинами.

– Який принцип відбору сімей?

– Насамперед, ми шукали родини з якоюсь родзинкою: чи-то багатодітні, чи-то з незвичним захопленням, чи просто цікаві самі по собі.

– Як обиралися нові «пари»?

– Звісно, нам потрібно, аби був якийсь конфлікт. Тому ми пішли шляхом протиставлення. Спочатку було «місто-село», «заможна сім’я і надто бідна», потім «схід і захід». Знайшли і бізнес-леді, у якої є власний особняк під Києвом. Саме цю жінку ми вирішили відправити у сім’ю, яка мешкає у занедбаному гуртожитку...

– А у випадку із закарпатцями й угандійцями що було вирішальним?

– Родина із закарпатського Берегова була настільки позитивною, що «приліпити» її кудись виявилося важкувато. Але коли знайшли сім’ю Аіші з Уганди, зрозуміли, що нам потрібен буде перекладач, тобто людина, яка б могла вільно спілкуватися з іноземцями. Саме тому обрали Тамілу, вчительку англійської мови. Звісно, нас лякав і можливий момент расизму. А якби раптом Аіша потрапила у сім’ю, де б її відверто не сприйняли через колір шкіри. Тому сподівалися, що закарпатці сприймуть її нормально і навіть радо.

– Однак телешоу неможливе без конфліктів…


– Так, «драйву» на Закарпатті не вистачало. Однак ми з цим змирилися, адже не завжди можна отримати конфлікт, навіть якщо він штучно створений. Навіть на 50 % ми не спрогнозуємо ситуацію, що складеться під час зйомок. Як, наприклад, у першому сюжеті, який знімали у селі на Чернігівщині, коли батько зібрав дітей і пішов геть, залишивши записку: «Я так більше не можу».

– Цей проект іноземного походження. Чи вдалося адаптувати його на Україні?

– Справді, це англійський формат, який має оригінальну назву Wife swap («Обмін жінками». – Авт.). Зйомки проходять у багатьох країнах – США, Франції... І кожен проект має свій національний колорит. Американці підбирають «фріків»-диваків, у них є з кого вибрати. Наприклад, підбирають сім’ї готів, які обожнюють тему смерті і мають домовини по цілій хаті, і палких віруючих людей.

– Але ж у нас таких диваків нелегко знайти...

– Вони у нас також є. Однак, наприклад, представники субкультур (хіпі, готи) дуже замкнуті й не бажають публічності, вторгнення у їх особистий простір.

– Чи всі жінки залишаються задоволеними від участі у проекті?

 – Важко сказати. Для когось із них це був важкий досвід. А загалом, багатьох українських жінок, які потрапили у проект, мені особисто було щиро шкода. Наприклад, коли столичний «папа» зумів довести до сліз Ярославу з Космача. І навпаки, у Космачі жінці пощастило – їй приносили каву в ліжко, влаштовували щодня свято. Жила як у раю. А іншим просто не пощастило. Як у житті іноді буває... 


26 серпня 2010, 10:52
Андрій Клоц, Старий Замок Паланок



Схожі новини


Пом’якшення карантину на Великодні свята неможливе

На кордоні України рекордно впав пасажиропотік

Кілька КПП на Закарпатті тимчасово закрили

МОЗ оцінило темпи поширення коронавірусу

КПП «Вилок» припинить роботу

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину