Рубрика: Спорт

13 квітня

"Бокшай хітал, ако пан Буг" — про основоположника школи воротарів Закарпаття

foto

27 березня 2011 одному з найвідоміших воротарів Європи довоєнного періоду, колишньому голкіперу ужгородської команди СК «Русь», празької «Славії» та збірної Чехословаччини основоположнику воротарської школи на Закарпатті Олексію Бокшаю з Ужгородщини виповнилося б 100 років.

БОКШАЙ Олекса Петрович народився 27 березня 1911 року в селі Великі Лази в багатодітній учительській сім’ї. Початкову школу закінчив у рідному селі, потім абсолював учительську семінарію в Ужгороді й здобув диплом. Змалку, як і більшість хлопчаків, мріяв бути форвардом і забивати гарні голи, але йому судилося стати найкращим і, безумовно, найпопулярнішим голкіпером за 118–річну історію закарпатського футболу.

У футбол почав грати за дравецьку (нині вулиця Гагаріна в обласному центрі) вуличну команду, причому відразу став у ворота. Згодом він уже член футбольної секції СК “Русь”, якій, народившись у 1925-му, судилося наприкінці 20-х та 30-х рр. перерости в найславніший футбольний колектив не тільки Закарпаття, але й Словаччини.

У наш час про досягнення СК “Русь”, на жаль, знає небагато людей. А втім популярність і успіхи футболістів цього колективу відомі далеко за межами нашої області, ба, навіть за океаном.

Так, наприклад, у 1976 році в США відзначався 50-річний ювілей ”одного із найславніших в історії закарпатського спорту клубу, яким був СК “Русь” (Ужгород) на Подкарпатській Русі. Ось як про цю подію писала газета “Вільне слово” (США): “На жаль, досі українське суспільство дуже мало або нічого не знає про великі досягнення СК “Русь” як у ділянці спорту, так і в ділянці його вкладу до пробудження і відродження національної свідомості”.

Десять років (1927-1937 роки) Олекса Бокшай захищав кольори одного зі славетних спортивного клубу “Русь” Ужгород, із яким ставав п’ятиразовим чемпіоном області, дворазовим абсолютним чемпіоном Словаччини.

У 1937 році Бокшая запрошують до відомої чехословацької команди “Славія” Прага, за яку ужгородець виступав шість футбольних сезонів. Уже наступного року “Славія” досягла небувалого успіху, вигравши найпрестижніший на той час турнір Старого світу – Кубок Мітропи. Після цієї тріумфальної перемоги хтось із журналістів ужив фразу, яка стала свідченням великої майстерності ужгородця: “Бокшай хітал, ако Пан буг” (”Бокшай ловив як пан Бог”). Це визнання поставило його в один ряд із фаворитами світового футболу: чехом Франтішеком Планічкою, іспанцем дон Рікардом Заморою, австрійцем Хіденом та італійцем Комбі.

Олекса Бокшай кілька матчів зіграв за збірну Чехословаччини, а після завершення футбольної кар’єри гравця спочатку працював тренером, а потім певний період навіть очолював національну команду ЧССР.

Про футболістів цього амплуа хтось влучно сказав: “Там, де він грає, – найпроклятіше місце на футбольному зеленому газоні, там навіть трава не росте. І всі його партнери весь час повернуті до нього спинами”. Мова йде дійсно про голкіпера – Воротаря з великої літери Олексу Бокшая. Очевидці, котрі бачили Олексу Петровича в грі, розповідають, що його рукавички як магніт притягували м’яч після найприцільніших і несподіваних та сильних ударів форвардів. Він сміливо кидався в ноги суперникам, “витягував” такі м’ячі, про які, висловлюючись футбольною термінологією, кажуть “мертві”, тобто ті, які не беруться. Це була дійсно жива легенда 30-х років. ”Гумовий” воротар, як його прозвали шанувальники футболу, мав виняткову реакцію, яка поєднувалася з надзвичайно ефектним стилем гри та пластичністю. А як він брав пенальті! Уболівальники з гордістю згадують моменти, коли мистецтво Бокшая брало гору над умінням форвардів бити з “точки”. Він як в буденному житті, так і на футбольному полі завжди намагався бути урівноваженим, спокійним, однак віддавався повністю, навіть на тренуваннях не дозволяв собі розслабитись. Все було у воротарській кар’єрі Олекси Бокшая. Цікавий той факт, що Бокшай у ті роки вчителював у селі Худльово, що на Ужгородщині. Це за 30 кілометрів від обласного центру. Олекса три рази на тиждень, а то й кожного дня на велосипеді добирався на вулицю Доманинську, де був стадіон його команди (тепер на цьому  місці зведені будинки під № 101 та 103). Протягом 8 років, саме стільки він їздив на тренування та ігри з гірського села, шанувальники таланту підрахували, що їх кумир “намотав” приблизно 50 тисяч кілометрів, а це вже довжина меридіану земної кулі.

"Спорт тайм"

(Далі буде)


13 квітня 2011, 8:11




Схожі новини


Ужгородські гандболісти взяли впевнений реванш у полтавчан (ФОТО)

Ужгородські гандболісти поступилися команді з Полтави

"Динамо" зіграє з "Челсі" в 1/8 фіналу Ліги Європи

Ужгородський спортсмен виборов золото на Чемпіонату України з дзюдо

Сьогодні в Ужгороді відбудеться матч між ГК "Карпати" та ГК "Динамо"

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину