Рубрика: Суспільство

02 грудня

Втрачений Ужгород: як відбудовували міст Масарика (фото)

foto

Ужгород у Другу світову війну , як відомо, постраждав не надто сильно, однак втратив кілька дуже важливих складових своєї інфраструктури та історії – мости через Уж.

Саме про один з них – так званий міст Масарика – "Про Захід" розкаже нині.

Свого часу в Ужгороді цей міст називали не інакше, як Великим. Масштабне будівництво розпочали, за даними краєзнавця Олександра Волошина, у1934-му, заклавши у кошторис цілих 8 мільйонів крон. Великий міст мав розвантажити від транспорту вузькі центральні вулички Ужгорода, вивівши його на тодішні околиці міста.

Хто розробив проект цього мосту, ми вияснити не змогли, однак відомо, що будували його кілька років, завершивши у 1936-му. Про важливість цього об'єкту говорить вже той факт, що на його урочисте відкриття у 1937-му до Ужгорода приїхав тодішній президент Чехословацької Республіки Едвард Бенеш. При тому, що будівництво мосту припало саме на роки президентства Бенеша, його назвали "Масариковим". Таке рішення, за розвідками краєзнавця Олексія Філіппова, прийняли ще у 1930-му році, коли в Ужгороді відзначали 80-ліття тодішнього Президента Масарика. Саме тоді, 2 березня 1930-го в Ужгороді і був урочисто закладений перший камінь у будівництво мосту, тоді ж, до слова, Масарика зробили і Почесним громадянином Ужгорода. У рік відкриття мосту Томаш Масарик помер, тож цією назвою містяни вшанували і пам'ять про першого Президента Чехословаччини.

Власне, ім'я Масарика міст носив недовго. Угорська влада у 1939-му відмінила попереднє рішення, тож містяни знову називали його Великим чи просто новим. Він і справді на ті часи був величезним – 140 метрів у довжину – і надміцним, залізобетонним. Може через те, що зведений був на совість, і не розлетівся в друзки 27 жовтня 1944 року. Того дня угорські війська, відступаючи під натиском радянської армії, підірвали всі три ужгородські мости: залізничний (нині транспортний біля Підзамкового парку), шосейний (нині пішохідний) та Великий (нині міст Масарика біля готелю "Ужгород"). Останнім, о восьмій ранку, злетів у повітря саме Великий міст.

Як бачимо на фото, вибухівка сильно пошкодила два з чотирьох прогонів мосту. Третій зсунувся лише трохи, а крайній до нинішньої площі Б.Хмельницького прогін, здається, не постраждав зовсім. Закарпатський обласний архів люб'язно надав редакції "Про Заходу" копії дуже цікавих світлин та фрагментів з тогочасних газет. В одній газетній замітці на фото бачимо групу військових на відновленому дерев'яному мості, а знизу підпис: "А там, де неможлива була переправа вбрід і на підручних засобах, – з легендарною швидкістю виростали мости. За 48 годин відновила в Ужгороді підірваний німцями міст група будівельників. Знімки капітана Д.Мулярчука та старшого лейтенанта А.Шайхета, 4-й Український фронт".

На наступній фотографії вже краще впізнається Ужгород. Зроблена світлина очевидно з боку Студентської набережної. Видно, що сходи мосту не постраждали від вибухів, однак піднімаються вони фактично у пустоту, бо добре видно, що огорожа проїжджої частини і тротуару повалилася донизу.

Третє ж фото з архіву показує ширшу панораму відбудованого з "легендарною швидкістю" мосту. Видно, що опори фактично залишилися цілими, а на залишках зруйнованих прогонів військові будівельники звели дерев'яні конструкції, котрі підтримували тимчасове дерев'яне покриття мосту. Під третім, частково проваленим прогоном, теж вибудували дерев'яні конструкції для підтримки. На світлині зафіксовано, як мостом пересувається велика кількість військових, однак чомусь багато людей переходять річку і вбрід.

Зрозуміло, що в ті дні, коли війна ще тривала, міст Масарика відновили нашвидкуруч – аби чим швидше пустити на інший бік техніку і солдатів. А от з тим, що відбувалося далі, – дані сильно розходяться. Хтось із ужгородських старожилів стверджує, що міст відбудували вже 1946-го, інші кажуть, що 1948-го, треті стверджують, що відбудова почалася вже по завершенні війни й тривала аж до 1950-го, чи навіть 51-го.

Краєзнавець Людвіг Філіп розповів, що мав свого часу бесіду на цю тему з Петром Совою. Той у 1944-му працював головою народного комітету Ужгорода, тобто був фактично мером міста. І він розповідав панову Людвігу, що питання відбудови великого транспортного мосту почало вирішуватися з перших днів панування в місті радянської влади. "Генерал Єрьоменко, котрий після війни командував Прикарпатським військовим округом, питав Сову, чи хтось із місцевих може відновити цей міст. Сова розповів генералові про ужгородського інженера Яноша Шлезінгера, мовляв, саме він був автором проекту ще за Чехословаччини і має вдома всі креслення. Жив Шлезінгер на вулиці Вузькій біля Швабської. Генерал одразу послав за ним ад'ютанта, а коли інженер прийшов, йому запропонували керувати відновлювальними роботами й навіть надали власного ад'ютанта для виконання всіх дрібних завдань. Через деякий час Шлезінгер знову прийшов до генерала, але цього разу зі скаргами на те, що всі матеріали, надані для будівництва, розкрадаються, і їх катастрофічно не вистачає. В таких умовах, мовляв, він працювати не буде. Генерал Єрьоменко заметушився, наказав дістати всі потрібні матеріали і строго слідкувати за тим, аби їх не розкрадали", – переповів почуте від Петра Сови Людвіг Філіп.

Ім'я Івана Шлезінгера широкому загалу ужгородців невідоме, а між тим, це була людина, котра дуже багато зробила для Закарпаття. Він народився у Сараєві 1893 року, а його батько навіть мав титул і іменну подяку від імператора Франца Йосифа. За життя він тричі змінив ім'я, бо звався змалечку Гансом, потім став Яношом, а помер вже Іваном. Доктор технічних наук з блискучою освітою, він побудував на Закарпатті Теребле-Ріцьку ГЕС, дорогу Ужгород-Чоп, багато мостів, серед яких, до слова, і пішохідний в Ужгороді.

Нині ще живі діти Івана Шлезінгера, котрі люб'язно надали нам копію світлини із зображенням свого батька. Однак про участь інженера у відбудові транспортного мосту в Ужгороді їм майже нічого не відомо, спогадів же самого Івана Шлезінгера в родині не збереглося.

Так, нащадки інженера лише пригадують, що перед їхнім батьком поставили вимогу відновити старий міст, адже будувати новий коштувало би набагато дорожче. Для цього привезли йому креслення з Кошиць. Аби здешевити роботи, при відновленні намагалися використати усі вцілілі залишки старого мосту, зокрема, максимально зберегли й оригінальну огорожу. Таким чином відновлений міст у більшій мірі зберіг свою ідентичність.

Як проходили роботи з відновлення мосту, видно на унікальних фотографіях з архіву ужгородця Ярослава Денисюка-Крепкого. Очевидно, що основний фронт робіт припав якраз на найбільш пошкоджену ділянку мосту – два перших прогони з боку площі Дружби народів. Їх відновлювали повністю. Два прогони з боку площі Б.Хмельницького потребували втручання інженерів менше, однак і там велися укріплювальні роботи.

А це вже світлина відбудованого мосту, зроблена безпосередньо на ньому. Видно, що роботи тривають на рівні монтажу огорожі. Можливо, частково мостом вже дозволили рухатися пішоходам. На жаль, нам так і не вдалося вияснити, коли ж точно завершилися ці роботи і міст Масарика отримав друге життя. Однак можемо лише подякувати, що Ужгороду залишили міст у його історичному вигляді, а ми не отримали ще один втрачений для історії міста об'єкт.


02 грудня 2015, 9:57
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


В Україні за минулий рік на гепатит С захворіло майже 500 осіб

Тренер зі сну дав 8 порад, як витрачати мінімум часу на сон і висипатися

5 ДТП сталось на Закарпатті

Психолог розповіла, чому підлітки грають у суїцидальні ігри

Україна займає шосте місце за запасами деревини в Європі

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину