Рубрика: Суспільство

23 квітня

Втрачений Ужгород: Дім народного здоров’я

foto

На вулиці Гошовського (до декомунізації – Боженка) розташована будівля міської дитячої поліклініки. Нині цей напівдержавний-напівприватний комплекс зовні сприймається розрізнено, однак колись його будували для однієї мети – зберегти і покращити здоров'я мешканців Підкарпатської Русі.

Річ у тім, що на початку минулого століття лікарні були на території краю явищем доволі рідкісним. У містах і селах працювали окремі приватні і державні лікарі (нові лікарні почали будувати пізніше – у 20-х і 30-х), однак більшість населення зверталося до них вкрай рідко. Однією з причин були, звісно, гроші. Якщо міське населення ще могло виділити певний бюджет для походу до лікаря, то у селах, особливо верховинських, зайвої копійки не було. Лікареві у крайньому випадку віддячували сільськогосподарськими продуктами, чи, наприклад, домашньою птицею. Але частіше таку подяку несли все ж не до лікаря, а до місцевої знахарки.

В одній із місцевих газет на початку 30-х років писали, що люди на Підкарпатській Русі страшенно не люблять лікуватися. Вони краще мучитимуться роками, ніж підуть до лікаря. І справа навіть не в грошах, а у відсутності звички звертатися по медичну допомогу. У якості прикладу навели жінку-верховинку, у якої рак "з'їв" половину обличчя. Жінка осліпла, постійно мучилася, але в лікаря не була жодного разу. Інша жінка постійно скаржилася на біль у животі. Коли її таки умовили звернутися до лікаря, той виявив грижу і порадив носити бандаж. Звісно, жінка ніякий бандаж не купила, а ходила і мучилася далі. А хлопчик, котрого виховували досить заможні дідусь із бабусею, якось вивихнув руку. Дитина мучилася на очах в діда й бабки від нестерпного болю, однак ті так і не повели хлопчика до лікаря. Рука ж його так і залишилася викривленою. Автор статті порівнював підкарпатців із грибами, котрі живуть, поки не зламаються. А як зламаються, то вже просто чекають свого кінця.

Великою проблемою у ті роки були для мешканців нашого краю такі хвороби, як скарлатина, коклюш, кір та, звісно, туберкульоз. Нині навіть один хворий на туберкульоз у колективі вважається серйозною загрозою для здоров'я інших. А уявіть, що в ті часи навіть у такій поважній навчальній інституції, як Ужгородська гімназія, у певні роки було до 50-ти "хворих на груди". Таку велику кількість хворих дітей пояснювали тіснотою, вогкістю і духотою в навчальних приміщеннях, частій відсутності у гімназії води тощо. Щозими дошкуляла гімназистам і "іспанка" (так званий "іспанський грип" у 1918-1919 роках лютував по всій землі і забрав життя від 50-ти до 100 мільйонів людей, через що став таким відомим, що і через багато років люди називали будь-який штам вірусу грипу "іспанкою"), і проста інфлюенца (застуда). Наприклад, та ж гімназія вимушена була фактично щозими запроваджувати карантин, адже на грип та застуду хворіли майже усі кількасот її учнів.

Отже, Дім народного здоров'я (Dům lidového zdraví) в новому адміністративному районі Ужгорода Малий Галагов мав стати центром нагляду за здоров'ям населення. Зводили його у 1932-1933 роках за проектом празького архітектора Бедріха Адамека (Bedřich ADÁMEK), причому у місцевій пресі писали, що грошима на побудову імпозантної будівлі допомагав американський мільйонер Рокфеллер. Офіційне відкриття Дому народного здоров'я відбулося навесні 1933-го. Будівлю символічно поділили на дві частини: державну та волонтерську (тоді цей рух називався "добровільне піклування"). Таким чином у стіни будівлі заїхав сучасний бактеорологічно-діагностичний інститут з лабораторіями, санітарна автоколона, відома "Масарикова ліга боротьби з туберкульозом", "Червоний Хрест", "Захист дітей і матерів", "Лікарська комора" та інші соціальні та медичні організації, які до того працювали розрізнено по всій території краю.

"Масарикова ліга боротьби з туберкульозом" діяла по всій території Чехословаччини. Боротьба з туберкульозом у ті часи стала мало не загальнонаціональним проектом, бо вважалося, що кожен сьомий житель республіки у 1919-му був заражений цією хворобою. Цікаво, що туберкульоз тоді вважали дитячою недугою, яку "підхоплюють" до 70% всього дитячого населення. Не дивно, що у місцевій пресі також розвинули велику інформаційну кампанію, весь час нагадуючи і хворим, і здоровим, що туберкульоз – хвороба небезпечна, але виліковна, якщо на неї вчасно звернути увагу.

Хворим у пресі радили не плювати де попало, а лише у спеціальні плювачки, не розмащувати свої "харки по кріслах, столах, клямках", не кашляти людям в лице, а прикривати рот хустинкою, або лівою рукою. Хворим же батькам радили віддати новонароджену дитину на виховання здоровим людям, так, мовляв, уже роблять у Франції та Швеції.

"Масарикова ліга боротьби з туберкульозом" у ті роки мала у Підкарпатській Русі 18 амбулаторій, куди могли приходити хворі. Ці амбулаторії, в яких працювали, як правило, лише один лікар та медсестра, називали пораднями. Крім того, ця організація разом із "Червоним Хрестом" проводила велику просвітницьку роботу, особливо ж серед молоді, котру намагалися привчити до гігієни. Наприклад, Дім народного здоров'я запровадив щорічний огляд учнів ужгородських навчальних закладів, звідти також постійно приходили у навчальні заклади лікарі чи добровільні лектори, котрі розповідали дітям, чому так важливо слідкувати за чистотою свого тіла, провітрювати та дезінфікувати приміщення, у яких вони проживають і навчаються. В якості прикладу також можна навести згадку у звіті греко-католицької жіночої учительської семінарії в Ужгороді за 1936 рік про те, що провідний лікар Дому народного здоров'я др. Ст. Микуланиць "оглянув рентгеново легені учениць, за що складаємо йому тут сердечну подяку".

"Червоний Хрест", яким у роки Підкарпатської Русі керувала у Чехословаччині дружина президента Масарика Аліса Масарик, робив для мешканців краю дуже багато. Ця благодійна організація організовувала так звані народні кухні, де годувала бідних дітей і дорослих, забезпечувала одягом та взуттям сиріт і малозабезпечених школярів, семінаристів та гімназистів, влаштовувала лекції та покази фільмів на різні медичні тематики: від елементарних правил гігієни і догляду за дітьми до санітарних курсів для дівчат.

Санітарна автоколона, котра мала у підпорядкування 4 автомашини, їздила по всій території краю, розвозячи медикаменти та допомогу бідним. Машини з допомогою відправляли також у села, де спалахувала якась епідемія (колону називали також санітарно-епідемічною).

Важливою була і робота "Порадні наших дітей" – амбулаторії, в якій матерям безкоштовно надавали поради стосовно догляду за малими дітьми. Провідний лікар "порадні" др. Гавр. Даніелович у пресі звітував, що від дня заснування, 1 січня 1934 року, до 3 березня 1936-го "порадня" зареєструвала 5516 дітей і 15 616 звернень. Зверталися до "порадні" звідусіль: і з Ужгорода, і з верховинських сіл, і "з далеких сіл Словаччини". Приймали лікарі матерів з дітьми від народження і до 14 років. Заводили на дітей медичні картки, зважували, міряли зріст, проводили повний огляд. Якщо мали підозри на туберкульоз, передавали хвору дитину колегам з "Масарикової ліги...", яка працювала в цій же будівлі, якщо ж бачили, що дитина має ознаки венеричних хвороб, зверталися за фаховою допомогою до "венеричного відділу". Основним завданням "порадні" доктор Даніелович називав виховання сильної і здорової генерації, "хосенних горожан для нашої милої отчизни". А осередком цієї просвітницької роботи якраз і був Дім народного здоров'я в Ужгороді.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"


23 квітня 2017, 13:46
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


"Дитяча" поліція Закарпаття навідалася до ужгородських дошкільнят (ФОТО)

Укртелеком з 1 березня відключає телеграф

Закарпатців стає дедалі менше

Однією із вулиць Ужгорода пересуватись неможливо (фотофакт)

Хижих птахів, яких контрабандисти намагалися вивезти з України, виходжують у спеціальному центрі

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину