Рубрика: Суспільство

11 квітня

Втрачений Ужгород: будинок, який міг назавжди змінити площу Петефі (Фото)

foto

"Втрачений Ужгород" за два роки багато писав про будівлі, які колись були в місті. Але сьогодні, дякуючи матеріалам Державного архіву Закарпатської області, ми розкажемо вам про будинок, який в Ужгороді, на щастя, чи на жаль, так і не звели.

Він мав "вирости" просто посеред скверу на нинішній площі Петефі, однак спричинив чималий конфлікт між містянами, прихильниками і противниками будівництва. Як майже сто років тому влада вгамовувала будівельні війни – читайте далі.

Почалася ця історія 5 липня 1925 року, коли товариство "Просвіта" надіслало урядовому комісару столичного міста Ужгорода листа. У ньому йшлося про прохання ряду "руських" товариств виділити на площі Масарика (тодішня назва сучасної площі Петефі) ділянку у 800 квадратних саженів для зведення великого будинку. Цей будинок мав би стати домівкою для таких відомих на той час структур, як товариство "Просвіта", "Підкарпатський банк", друкарня "Уніо", фабрика дзвонів "Акорд", страхове товариство "Бескид", товариство військових інвалідів "Надія", "Педагогічне товариство", "Руський клюб", товариство "Народна торговля", "Добіткарське дружство", соціал-демократичної та руської хліборобської партій тощо.

Одночасно товариство "Просвіта" зверталося до нотарського уряду з проханням "звільнити площу Масарика од характеру публічної площі і дороги". Річ у тім, що на той час скверу, як такого, на площі не було. Весь простір між будинками в межах сучасної забудови був вільний, і на ньому щотижня проводили великі господарські ярмарки, на які з'їжджалися селяни і майстри з усіх куточків краю. 800 саженів у центрі площі "Просвіта" просила виділити безкоштовно, однак, в разі неможливості такого рішення, висловлювала готовність придбати ділянку за такими ж цінами, які лісова управа встановила за продаж землі на Галагові – 30 корун чеських за квадратний сажень.

У листі сказано також, що до нього додається і план будівлі, однак цей перший план в архіві чомусь не зберігся. Розглядали його, між тим, у міській управі доволі довго. Наступний документ, датований вже жовтнем 1925 року, скликає на обговорення проекту будівництва інженерів, будівельників, представників різних відділів міської управи, а окремо – гімназійного вчителя Йосипа Бокшая, до думки котрого, як талановитого художника, певно, прислухалися вже в ті часи. На жаль, протоколу цього засідання у підшивці документів не було, тож ми, напевне, і не дізнаємося ніколи, чому проект будівництва був відкинутий так категорично. Про те, що всі члени комісії одноголосно висловилися проти зведення Народного дому "Просвіти" посеред Масарикової площі, знаємо з рішення міської управи, датованого 9 жовтня. Цим рішенням "Просвіті" відмовили у будівництві, ще й пояснили: фахова комісія висловила думку, що на міських площах не можна дозволяти зводити будівлі, а потрібно облаштувати публічні парки. Як варіант, просто у рішенні управи, "Просвіті" радили домовитися про будівництво Народного дому на парцелі Рідерманна на розі вулиць Радванської (нині – Мукачівська) та Митрака (нині так само Митрака). У випадку, мовляв, такої домовленості міська управа готова подарувати додаткові кілька метрів площі Масарика. Тобто, аби ви розуміли, фахова комісія запропонувала звести триповерхову будівлю Народного дому "Просвіти" якраз на тому місці, де нині стоїть Будинок побуту.

Але "Просвіті" така пропозиція зовсім не сподобалася. Товариство за підписом заступника голови Августина Волошина надсилає листа у вищу інстанцію – віце-губернатору Підкарпатської Русі Антону Розсипалу, у якому просить вплинути на міську управу і все ж повернути питання про будівництво Народного дому на додатковий розгляд. Цікавою є аргументація, чому запропоноване місце на розі вулиць Радванської та Митрака не підходить "Просвіті". Августин Волошин пише, що це місце "не є фактично в середині города, є одсунене далеко назад". Сьогодні такі слова про площу Петефі звучать дивно, однак тоді місцерозташування нинішнього Будинку побуту справді вважали непідходящим для того, аби зводити там будівлю, яка була би "репрезентом нашої культури і окрасою площі Масарика", як писали в листі. Крім того, "Просвіті" не підходила ціна, яку запросив власник ділянки Рідерманн. Волошин писав, що товариство не може виділити понад півмільйона корун за запропоновану парцелу, і це без урахування додаткових коштів, які будуть потрібні для знесення тих будівель, які вже стоять на розі вулиць.

Очевидно, віце-губернатор Розсипал таки замовив слово за "просвітян", бо у травні наступного, 1926 року, вони подали до міської управи новий план будівлі, яку знову таки пропонували звести на площі Масарика. Голова "Просвіти" Юлій Бращайко у супровідному листі писав, що план, на основі вказівок міського інженера, розробив інженер-архітектор Милослав Копржива з Берна (можливо, насправді йшлося про місто Брно). Новий план, мовляв, передбачає зведення меншої будівлі, ніж була у першому варіанті, на 706 кв.м, і тепер розрахована на 2058 кв.м площі. Взяли до уваги розробники плану і зауваження щодо парку, тож передбачили розбивку обабіч будівлі "травників і квітників", аби площа не була "пустим місцем, як зараз". У кінці листа сказано, що товариство сподівається цього разу отримати дозвіл на зведення будівлі на площі Масарика.

Ще одним листом, датованим тим таки травнем 1926-го, "Просвіта" навздогін нагадує, що просить у міста ділянку безкоштовно, однак готова за неї і заплатити стільки, скільки визначить фахова комісія. А ще додає: квітники навколо будівлі товариство готове закласти за власний рахунок, в самій будівлі безкоштовно виділять кімнату для "ужгородської огневої сторожі", тобто пожежників, аби вони могли тримати під наглядом усе місто, а звести будівлю зобов'язуються за три роки від часу отримання дозволу.

Якою ж мала бути будівля посеред Масарикової площі? Імпозантна, чотирьохповерхова (за документами значилася як триповерхова, бо в ті часи наземний поверх за європейськими традиціями не рахували) з банком, рестораном та магазинчиками на першому, наземному, поверсі (плата за оренду цих крамничок мала йти на покриття витрат товариства і утримання будівлі). Другий поверх, за задумом, мав прийняти у кабінетах всі дружні до "Просвіти" товариства і спілки. Також там хотіли обладнати залу для засідань, бібліотеку та музей. Третій поверх займали квартири на 3-4 кімнати, а на останньому поверсі мав працювати готель на 60 номерів.

Та цього разу проти забудови фактично єдиної на той час великої площі Ужгорода виступили місцеві мешканці. Першого гнівного листа до міської управи направило у серпні 1926-го Товариство власників будинків в Ужгороді. Члени товариства у листі провели навіть цікавий історичний екскурс, розповіли, що з 1780 року на місці, де хочуть звести Народний дім "Просвіти" стояв готель "Фекете шош" ("Чорний орел"). Стояв довго, був старий і негарний, тому у 1884-му міська управа викупила готель за 9500 золотих з наміром одразу ж знести будівлю, аби місто нарешті отримало хоча би одну велику площу. Знесли "Чорний орел" у 1906-му, що дуже порадувало ужгородців, і з тих пір ніхто, мовляв, і не думав про те, аби знову забудувати цей великий простір. Навпаки – городяни очікували, що тут закладуть парк. "Подивіться на інші міста, там є багато красивих площ. А у нас хочуть забудувати єдину. Де міський інженер, котрий відповідає за красу міста, де міський лікар, який теж має виступити проти забудови єдиної площі в місті?", – писали городяни у листі.

Другий протест висловили вже торговці, які працювали на площі Масарика. У серпні 1926-го найактивніші з них провели зібрання, на якому прийняли резолюцію, першим пунктом якої вимагали від влади не закривати торговище на площі Масарика, оскільки цим самим влада залишить без хліба сотні родин торговців. Далі вони закликали владу не дозволяти будівництво посеред площі, зазначаючи, між тим, що не мають нічого проти "Просвіти", чи будь-яких інших культурно-просвітницьких товариств. Під цим листом підписалося близько сотні міських торговців.

Схожий колективний лист написали власники і орендарі маленьких магазинчиків, які працювали на перших поверхах будівель навколо всієї Масарикової площі. Вони зазначали, що торговиці на площі допомагають їм виживати, адже у дні ярмарок саме торговці і покупці з сусідніх сіл є основними клієнтами їхніх магазинчиків. Перенесення торговиці в інше місце буде, мовляв, невигідне як бідним селянам-торговцям, так і їм – власникам крамничок. Під цим листом вони також зібрали близько 60-ти підписів і печаток.

Для тогочасного малонаселеного Ужгорода така кількість незадоволених була досить суттєвою. Не дивно, що міська управа довго вагалася, проводила консультації і засідання комісій, та врешті, 2 квітня 1927 року, таки видала повторне рішення про відмову зведення будівлі "Народного дому "Просвіти" на Масариковій площі.

Але "Просвіта" здаватися не збиралася. Товариство подало апеляцію на рішення міської управи до Жупанського уряду у Мукачеві. У листі від 27 квітня 1927 року голова товариства Юлій Бращайко писав, що комісія, скликана магістратом влітку 1926 року, дозволила будувати Народний дім на площі Масарика, якщо відстань від будівлі до вже зведених на площі буде не меншою 25 метрів; що для переробки плану до Ужгорода спеціально приїздив архітектор Копржива, на роботу якого товариство вже витратило 15 000 Кч., а тепер, мовляв, міська управа мотивує відмову тим, що будівля заважатиме комунікаціям, хоча широта вулиць у 25 метрів достатня для того, аби прокласти усі комунікації.

Однак цей лист не допоміг, бо міська управа вже прийняла інше рішення – закласти сквер на площі та встановити там пам'ятник Томашу Масарику. Разом із тим не добилися свого не лише "просвітяни", а й торговці, бо в цьому ж рішенні управи йшлося про перенесення ринку з площі Масарика, мовляв, приватні інтереси торговців не можуть ставитися вище інтересів громадськості.

Пам'ятник Масарику роботи Олени Мондич-Шиналі урочисто відкрили 28 жовтня 1928 року. З тих пір пам'ятники у сквері змінювалися не раз (у радянські часи там стояв Сталін, у часи незалежності – встановили Шандора Петефі), а от сам сквер за обрисами і розмірами не змінювався. Лише раз за період сучасної історії на його території хотіли звести будівлю, та навіть модному "McDonald's" у кінці 90-х не вдалося зруйнувати історичний вигляд скверу.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"        


11 квітня 2017, 11:12
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Аеропорт Миколаєва зможе прийняти перші рейси

В Ужгороді провіряють правильність нанесення дорожної розмітки

Яблучний Спас: Свято Преображення Господнього

У вересні до Землі наблизиться астероїд Флоренс

На Закарпатті прогнозують збільшення кількості захворювань грипом


Прокоментуй новину