Рубрика: Суспільство

12 березня

Когось лелека приніс, а когось ворона накаркала

foto

Кожний по-своєму приходить у цей світ.

Когось лелека приніс, а мене ворона накаркала. Причому була вона явно не в гуморі. В результаті від самого дитинства я завжди розумів усе максимально буквально. Навіть аж занадто. Уперше це з’ясувалося на прийомі в отоларинголога.

– Чи маєш скарги на вухо-горло-ніс?

– На горло – ні. А на вуха і ніс – так.

– І які скарги?

– Коли светика натягую, вони мені заважають.

Ні, потім лікаря відкачали. Інша проблема була з перукарями. Коли я розказував їм, яку хочу мати зачіску, вони тільки розводили руками. Тому підстрижений я завжди був якось незрозуміло і нагадував портрет роботи Пікассо. Тільки маестро збиткувався зі своїх моделей на полотні, а перукарі з мене – таки в натурі. Сягнувши пубертатного періоду свого онтогенезу, я традиційно зайнявся вічним питанням – у чому сенс життя. І приставав з ним до кожного зустрічного. На щастя, трапився сусід, який цілком переконливо відповів: «Яке прекрасне у своїй невичерпності запитання! Невже ти хочеш обміняти його на якусь нікчемну і жалюгідну відповідь?!».

Відтоді я зрозумів, що є багато питань, які кращі за відповідь. Наприклад, що було раніше – курка чи яйце? Чи може Всемогутній створити камінь, який не зможе підняти? Хто підставив кролика Роджера? Чи може Україна стати нормальною державою? Чи є життя хоч десь на Землі? Окремі питання – як окремі жінки, які кращі здаля, ніж зблизька. Щоб вижити з усім цим, треба уміти не брати дурного в голову, а тяжкого на плечі. Але зиск приносять тільки ті питання, де краща таки відповідь. Тому треба вибрати собі пару-трійку таких питань і доїти їх ціле життя, як корів. Головне – не видоїти за один захід, а розтягти задоволення до скону днів. Тоді тебе відзначать некрологом в якому-небудь академічному журналі.

Щоб там не сталося, я намагаюся не втрачати голову. А раптом життя саме цієї миті захоче мене по ній погладити – і не виявить по чому! Тоді воно просто дасть тобі по шиї. А це вже, погодьтеся, зовсім інший коленкор.

Перехід зі школи до вузу вселив нові роздуми. Довго думав, чому в школі уроки, а в університеті – пари? З часом переконався: тому що у школі ми вчилися, а тут тільки паримося.

Я волів звідусіль іти геть по-англійськи. Не чекаючи, коли мене пошлють по-російськи. Хоча вдавалося не завжди. Особливо на роботі: тільки сядеш попрацювати, тебе зразу хтось розбудить. Це зробило мене на якийсь час песимістом. Та й як же не бути ним: якось ішов собі, знайшов гроші, перелічив – не вистачає. Хоча це теж – як подивитися. На початку дев’яностих почало зникати навіть те, що здавалося вічним.

Врешті-решт лишилася тільки морська капуста у консервних бляшанках. Тоді я зрозумів ще одну глибоку істину, котра досі допомагає зберігати добрий гумор: немає – це те саме, що є, тільки навпаки. Різниця не принципова. Просто – як подивитися.

Люблю спілкуватися із творчою молоддю. У неї зараз фішка – писати віршики про суїцид. Тут як у плотському коханні без запобіжних заходів: головне – вчасно зупинитися. Встигнути за мить до непоправного. Якщо встигаєш, то можеш і далі писати такі шедеври – хоч до нескінченності. Шкоди з того мінімум, бо ти не Гьоте, ніхто твого Вертера наслідувати не кинеться.

Коли мені сповнилося тридцять, я зрозумів, що слід щось міняти. Поміняв 50 доларів – і трохи заспокоївся. У сорок вже не хотілося нічого: ні чорнил і плакати, ні пива і сміятись. Відчув, як порожнеча роз’їдає тебе ізсередини, ніби гнилого дуба. Ззовні здається, що дерево нівроку, а тільки-но вдар його – і загудить бочкою.

Нарешті завітала довгоочікувана старість. Злякано покосилася на мене. У дитинстві кожний день був знахідка, а у старості – дарунок. Найкраще, коли дитинство ще не закінчилося, а старість уже почалася. Тоді кожний день – подарована знахідка чи знайдений дарунок. Бо просто знахідку годиться все-таки здавати до столу знахідок, але якщо вона тобі одночасно й дарунок, то можна з чистою совістю лишити собі. Тому мене не надто цікавить, як і чим скінчиться моє життя. Бо у житті, як і в олімпіаді, важливим є не фініш, а участь.

 zakarpatpost.net


12 березня 2017, 18:13
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Позбувся автомобіля через 29 блоків сигарет (ФОТО)

Акцію «Запобігти. Врятувати. Допомогти.» провели для школярів села Горонда рятувальники

Рятувальники, поліцейські та лікарі станції медичної допомоги смт Міжгір’я провели спільні навчання з ліквідації наслідків ДТП

Закарпатка стала володаркою корони Miss Tourism World 2017 (ФОТО)

Чому в ужгородки розсипаються надгробні пам’ятники

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину