Рубрика: Суспільство

12 березня

Когось лелека приніс, а когось ворона накаркала

foto

Кожний по-своєму приходить у цей світ.

Когось лелека приніс, а мене ворона накаркала. Причому була вона явно не в гуморі. В результаті від самого дитинства я завжди розумів усе максимально буквально. Навіть аж занадто. Уперше це з’ясувалося на прийомі в отоларинголога.

– Чи маєш скарги на вухо-горло-ніс?

– На горло – ні. А на вуха і ніс – так.

– І які скарги?

– Коли светика натягую, вони мені заважають.

Ні, потім лікаря відкачали. Інша проблема була з перукарями. Коли я розказував їм, яку хочу мати зачіску, вони тільки розводили руками. Тому підстрижений я завжди був якось незрозуміло і нагадував портрет роботи Пікассо. Тільки маестро збиткувався зі своїх моделей на полотні, а перукарі з мене – таки в натурі. Сягнувши пубертатного періоду свого онтогенезу, я традиційно зайнявся вічним питанням – у чому сенс життя. І приставав з ним до кожного зустрічного. На щастя, трапився сусід, який цілком переконливо відповів: «Яке прекрасне у своїй невичерпності запитання! Невже ти хочеш обміняти його на якусь нікчемну і жалюгідну відповідь?!».

Відтоді я зрозумів, що є багато питань, які кращі за відповідь. Наприклад, що було раніше – курка чи яйце? Чи може Всемогутній створити камінь, який не зможе підняти? Хто підставив кролика Роджера? Чи може Україна стати нормальною державою? Чи є життя хоч десь на Землі? Окремі питання – як окремі жінки, які кращі здаля, ніж зблизька. Щоб вижити з усім цим, треба уміти не брати дурного в голову, а тяжкого на плечі. Але зиск приносять тільки ті питання, де краща таки відповідь. Тому треба вибрати собі пару-трійку таких питань і доїти їх ціле життя, як корів. Головне – не видоїти за один захід, а розтягти задоволення до скону днів. Тоді тебе відзначать некрологом в якому-небудь академічному журналі.

Щоб там не сталося, я намагаюся не втрачати голову. А раптом життя саме цієї миті захоче мене по ній погладити – і не виявить по чому! Тоді воно просто дасть тобі по шиї. А це вже, погодьтеся, зовсім інший коленкор.

Перехід зі школи до вузу вселив нові роздуми. Довго думав, чому в школі уроки, а в університеті – пари? З часом переконався: тому що у школі ми вчилися, а тут тільки паримося.

Я волів звідусіль іти геть по-англійськи. Не чекаючи, коли мене пошлють по-російськи. Хоча вдавалося не завжди. Особливо на роботі: тільки сядеш попрацювати, тебе зразу хтось розбудить. Це зробило мене на якийсь час песимістом. Та й як же не бути ним: якось ішов собі, знайшов гроші, перелічив – не вистачає. Хоча це теж – як подивитися. На початку дев’яностих почало зникати навіть те, що здавалося вічним.

Врешті-решт лишилася тільки морська капуста у консервних бляшанках. Тоді я зрозумів ще одну глибоку істину, котра досі допомагає зберігати добрий гумор: немає – це те саме, що є, тільки навпаки. Різниця не принципова. Просто – як подивитися.

Люблю спілкуватися із творчою молоддю. У неї зараз фішка – писати віршики про суїцид. Тут як у плотському коханні без запобіжних заходів: головне – вчасно зупинитися. Встигнути за мить до непоправного. Якщо встигаєш, то можеш і далі писати такі шедеври – хоч до нескінченності. Шкоди з того мінімум, бо ти не Гьоте, ніхто твого Вертера наслідувати не кинеться.

Коли мені сповнилося тридцять, я зрозумів, що слід щось міняти. Поміняв 50 доларів – і трохи заспокоївся. У сорок вже не хотілося нічого: ні чорнил і плакати, ні пива і сміятись. Відчув, як порожнеча роз’їдає тебе ізсередини, ніби гнилого дуба. Ззовні здається, що дерево нівроку, а тільки-но вдар його – і загудить бочкою.

Нарешті завітала довгоочікувана старість. Злякано покосилася на мене. У дитинстві кожний день був знахідка, а у старості – дарунок. Найкраще, коли дитинство ще не закінчилося, а старість уже почалася. Тоді кожний день – подарована знахідка чи знайдений дарунок. Бо просто знахідку годиться все-таки здавати до столу знахідок, але якщо вона тобі одночасно й дарунок, то можна з чистою совістю лишити собі. Тому мене не надто цікавить, як і чим скінчиться моє життя. Бо у житті, як і в олімпіаді, важливим є не фініш, а участь.

 zakarpatpost.net


12 березня 2017, 18:13
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Абонплату за газ таки сплачуватимемо?

Роми із Закарпаття отаборилися у Івано-Франківську

Сезон алергій почався – ужгородська лікар радить, як рятуватися

В Ужгороді неподалік підвісного мосту – небезпечна шахта (фото)

177 років тому у світ вийшов перший «Кобзар»


Прокоментуй новину